РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ МОДЕЛІ ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ
ПІДГОТОВКИ
І УДОСКОНАЛЕННЯ ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНИХ ВИМОГ ДО ІНЖЕНЕРІВ-ПЕДАГОГІВ
2.1 Загальна характеристика системи багаторівневої інженерно-педагогічної
освіти в Україні
З набуттям Україною незалежності (1991р.) поступово стали здійснюватися
державні реформи у політичному, суспільному, економічному устрої, у тому числі
і в головній галузі суспільної інституції – вищій освіті. Як відомо, стан
системи професійної (у т.ч. педагогічної) освіти у своїй діяльності є абсолютно
залежним і віддзеркалює рівень розвитку суспільних і економічних
взаємовідносин. Такої ж думки дотримується О.Е.Коваленко, підкреслюючи, що
“…рівень розвитку професійної освіти залежить від економіки держави і
характеризує її економічний потенціал” [71,с.63]. Отже, одним із напрямків
виходу держави з кризового стану вважаємо доцільним у найкоротші терміни
привести всі освітні системи, у тому числі й інженерно-педагогічну, у
відповідність до нових суспільно-економічних та духовних вимог. Першими кроками
у реформуванні та наближенні української вищої освіти до загальновизнаних
стандартів освіти розвинених країн, де високий рівень соціально-економічних,
культурних, духовних та інших досягнень пов’язується передусім з високим рівнем
організації і змістом загальноосвітньої, професійної, академічної і
педагогічної освіти, стало прийняття Законів «Про освіту» і «Про вищу освіту»,
запровадження багаторівневої вищої (у т. ч. і інженерно-педагогічної) освіти та
ін. Багаторівневу неперервну професійну освіту А.П.Біляєва характеризує як
“…інтегровану неперервну систему інтенсивної освіти, яка забезпечує стадійне
навчання спеціалістів – професіоналів різного рівня освіти і кваліфікації у
відповідності до об’єктивних потреб науки, виробництва, освіти, економічних і
соціальних умов життєдіяльності суспільств та особистості”. Така освітня
система обумовлює конкурентоздатність, високий професіоналізм і попит її
випускників на ринку праці. Системоутворюючим фактором такої системи є
категорії «професія» і «кваліфікація» [14,с.42-43]. Багаторівневість
інженерно-педагогічної освіти наразі передбачає наявність чотирьох завершених
рівнів і ступенів освіти [40]. Її позитивною рисою є те, що людині надається
можливість вибору освітнього шляху, а в разі необхідності і зміни обраної
освітньої траєкторії [62,с.81]. Багаторівневість інженерно-педагогічної освіти
означає підготовку інженерно-педагогічних кадрів різних освітніх рівнів, яка на
етапах завершення навчання на відповідних рівнях (ступенях), що відповідають
вимогам затверджених державних стандартів, підкріплюється державними
документами і має задовольняти професійно-кадрові вимоги системи ПТО, ринку
праці. Академік АПН України І.А.Зязюн зазначив, що “…чим більше в системі
професійної освіти буде завершених, підкріплених відповідними державними
документами рівнів і ступенів, тим більше можливостей надається людині для
вибору посильного для неї шляху пізнання, зміни в разі необхідності обраної
освітньої траєкторії при порівняно малих витратах” [62,с.81]. Тієї ж думки
дотримується А.О.Пижикова: “Багаторівнева система освіти забезпечує студентам
більшу свободу вибору свого освітнього маршруту з урахуванням рівня і динаміки
розвитку здібностей, нахилів та інтересів, задаючи основний орієнтир
педагогічної роботи з учнями: у центрі уваги педагогів постають особисті
устремління студента, його інтереси та схильності” [151,с.9-10]. Проте
запроваджена в Україні нова структура чотирирівневої підготовки
інженерно-педагогічних кадрів хоча і не є штучним, спонтанним, некерованим
соціальним утворенням, але вона ще не має певних ознак сформованої цілісної
системи, тому що окрім законодавчо визначених освітніх рівнів, вона не має
чітких міжрівневих інтеграційних зв’язків, наступності, гнучкості,
науково-методичного і змістового забезпечення та «об’єднуючої і цілеспрямованої
ідеї» у вигляді Концепції інженерно (професійно)-педагогічної освіти. До того ж
якісний процес професійної підготовки інженерно-педагогічних кадрів гальмується
вкрай обмеженим фінансуванням діяльності і удосконаленням спеціалізованих
педагогічних навчальних закладів, незавершеною нормативно-правовою базою,
практичною відсутністю програмно-цільового управління, відсутністю сучасної
моделі, в якій мають бути створені умови для ефективної реалізації системи
багаторівневої інженерно-педагогічної освіти та ін. Модель – modulus (лат.) –
міра, зразок, еталон, утворення [135,с.306].
Процес створення сучасної моделі неперервної багаторівневої
інженерно-педагогічної освіти повинен грунтуватися на наукових засадах з
використанням набутого власного і сучасного освітнього досвіду розвинених країн
світу, з поправкою на ментальну доцільність і сприйняття її в нашій країні та з
урахуванням випереджувальних вимог «замовників» педагогічних кадрів – системи
ПТО, суспільства, ринку праці.
За основу методології та алгоритму розроблення, структурування та аналізу
сучасної моделі неперервної багаторівневої підготовки кваліфікованих
інженерно-педагогічних фахівців візьмемо результати досліджень науковців
А.М.Алексюка, В.Г.Афанас’єва, Ю.К.Бабанського, В.П.Беспалька, В.С.Безрукової,
Б.С.Гершунського, Г.Є.Гребенюка, В.І.Дьоміна, В.І.Казакова, О.В.Киричук,
Н.В.Кузьміної, А.О.Лігоцького, В.І.Лугового, О.М.Новікова та ін.
2.1.1 Методологічні принципи побудови сучасної моделі
підготовки інженерно-педагогічних кадрів
Вектор сучасних дискретних змін в освіті спрямовано на задоволення
різ
- Київ+380960830922