РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ЕТАПИ І НАПРЯМКИ НАУКОВОЇ ТА ГРОМАДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Є.РИХЛІКА
2.1. Становлення особистості та формування світогляду Є.Рихліка
Першим етапом життєвого та творчого шляху Є.Рихліка можна вважати період його
особистістного становлення – дитячі та молоді роки. Умовно цей період
окреслюється 1888 – 1920 рр. – від народження майбутнього вченого до його
відрядження на малу батьківщину в якості вченого-славіста, члена Етнографічної
комісії ВУАН. Цей життєвий відрізок припав на бурхливу добу глибоких
соціально-економічних, політичних і духовних зрушень, які ознаменували
всеохоплюючу кризу Російської імперії. Наслідки європейської модернізації, яка
на початку ХХ ст. загострила суспільні стосунки всередині великої
багатонаціональної держави, призвели до буржуазної революцї 1905 р. та
піднесення національно-визвольної боротьби народів імперії, що спонукало молоде
покоління до пошуку нових цінностей і духовних орієнтирів. Є.Рихлік став
очевидцем кривавих подій Першої світової війни і повалення російської монархії
внаслідок Лютневої революції, боротьби українського народу за державність і
незалежність в ході національної революції 1917 – 1921 рр. та переживав
карколомні зміни, породжені більшовицьким тоталітаризмом.
Євген Антонович Рихлік народився 16 листопада 1888 р. у чеській колонії на
Волині – селі Вільшанка (Olљanka) Чуднівської волості Житомирського повіту
Волинської губернії [28, арк. 4] (зараз – Чуднівського району Житомирської
області) у родині чехів-переселенців.
Стосовно батьків майбутнього вченого відомо дуже мало. Про рідного батька не
залишилося жодної згадки. За словами Є.Рихліка, його виростив вітчим [3, арк.
1]. Мати, Анна Вейліх, скоріше за все, походила не з простих селян, про що
свідчить її освіченість, надзвичайна турбота про духовне та естетичне виховання
дітей, нетипова для селян амбітність, прагнення навчати найздібнішого з синів у
престижних навчальних закладах, заможність її братів – Фальтіса, що залишився
жити у Празі, та В’ячеслава, який був власником прибуткового пивоварного заводу
і головою сільської громади у Вільшанці [3, арк. 1, 24, 24 зв.].
Батьки Є.Рихліка належали до першої хвилі чеських переселенців на Волині і були
серед засновників першої у Житомирському повіті чеської колонії Вільшанки,
створеної 1874 р. невеликим гуртом виходців з північно-східної Чехії [164, с.
195]. Шукати щастя на чужині їх змусили важкі умови існування чеських земель у
складі Австро-Угорщини. Їхнє прагнення залишити батьківщину пояснюється
національною політикою імператора Франца-Йосифа доби неоабсолютизму 1850-х рр.
[429, с. 182 – 186] та “конституційних експериментів” 1860-х рр. [364, с. 407 –
416], яка значною мірою гальмувала розвиток чеської нації в усіх сферах життя.
Родина майбутнього вченого стала частиною масової чеської еміграційної хвилі
кінця 1860-х – початку 1870-х рр., спричиненої посиленням економічних,
політичних і культурних утисків чеського населення офіційним Віднем та
репресивними заходами проти слов’янської опозиції. Після встановлення у 1867 р.
системи дуалізму, яка передбачала створення рівних можливостей для розвитку
Австрії та Угорщини без урахування інтересів інших національностей імперії і
поклала край сподіванням чехів на покращення свого становища, та початку у
1873 р. глибокої економічної кризи перевиробництва [296, с. 110 – 112, 221],
країну назавжди залишили чехи, які підтримали гасло: “Краще стати росіянином,
ніж пруссаком ” [436, с. 34]. Низка політичних, соціально-економічних та
духовно-культурних причин обумовило їхній вибір нової батьківщини [343, с. 29 –
30; 289, с. 41 – 42; 327, с. 9; 320, с. 66; 163, с. 111; 194, с. 111; 260, с.
147].
В одній зі своїх автобіографій Є.Рихлік зазначав, що батьки його були
хліборобами [3, арк. 6]. Більш конкретних відомостей про їхню господарську
діяльність вчений не залишив, але можна припустити, що вона істотно не
відрізнялась від основних видів сільськогосподарської праці інших мешканців
села: хліборобства, городництва, садівництва, вирощування цукрових буряків для
розташованої неподалік Коровинецької цукроварні та хмелярства, яке
забезпечувало сировиною Вільшанський пивоварний завод Кліха [164, с. 196].
Початок господарської діяльності батьків вченого, як й інших волинських чехів,
був дуже важким. “Земля за родючістю ґрунтів не виправдовувала вкладених коштів
та зусиль“ [119, с. 112] через те, що запропонований колоністам земельний фонд
складався з болотяних, лісових і вкрай виснажених ділянок, не вистачало грошей
і реманенту, худоби не було взагалі [171, с. 107, 109]. Але за декілька років
родина Рихліків подолала труднощі та злидні, розбудувавши зразкове, прибуткове
і конкурентноспроможне господарство. Відповідаючи у 1920-х рр. на запитання
анкети, Є.Рихлік без вагань визначив соціальне становище своєї родини у
дореволюційні часи, назвавши батьків середняками [28, арк. 2].
Вивчаючи історію рідного села, вчений чітко вказав на чинники стрімкого
покращення добробуту власної родини: працьовитість, заощадливість, науковий
підхід до господарської діяльності, братня взаємодопомога односельців, добрі
стосунки з сусідами з українських сіл, висока культура праці [164, с. 194; 171,
с. 108 – 110; 175, с. 101]. Сучасні дослідження з історії чеських колоній на
українських землях наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. дають підстави
стверджувати, що родинні чесноти Рихліків є типовими ментальними рисами
українських чехів того часу [289, с. 43; 320, с. 66 – 67; 319, с. 54; 303, с.
122, 124 – 125]. Крім того, в родині вченого було четверо дітей – дочка
Христина і сини В’ячеслав, Йосиф і Євген [3, а
- Київ+380960830922