РОЗДІЛ 2
ФРАЗЕМОТВОРЧІ ПОТЕНЦІЇ ДЕНОТАТИВНОГО КОМПОНЕНТА ПОБАЖАНЬ У НІМЕЦЬКІЙ ТА
УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ
Фразеологічна семантика зумовлюється характером участі та взаємодії
денотативного та конотативного компонентів у створенні узагальнено-образного
значення [86, с. 33-43], яке можна уявити у вигляді сукупності “впорядкованих
смислових елементів – сем, співвідносних із певними властивостями предметів,
явищ, хоч прямої відповідності означуваного не існує, оскільки саме утворення
фраземного знака відзначається асиметричністю його експонентної і змістової
структури” [5, с. 20]. Фактичний матеріал дослідження показує, що в межах ФП в
німецькій та українській мовах функціонально-прагматичне навантаження
денотативного компонента – значення слова, яке співвідноситься з певним
об’єктом дійсності (класом таких об’єктів), є тією гранню, яка створює
національний “орнамент” вислову, засвідчує специфіку членування мовами
навколишнього світу, тому має велике значення для розкриття способу мотивації
одиниць цього типу в кожній із зіставлюваних мов. Окрім того, ДК “природна
реалія” – назви дерев і рослин, сільськогосподарських і городніх культур, диких
і свійських тварин, птахів та ДК “побутова реалія” – назви будівель і
приміщень, предметів побуту, страв і напоїв, предметів одягу, одиниць виміру,
грошових одиниць, вжиті в побажаннях двох мов переважно як
структурно-організуючі елементи (для рими, емоційності, експресії, образності),
будучи інтегрованими в єдиний семантичний комплекс, виявляють загальну ознаку,
яка полягає в їх здатності до творення певної кількості ФП двох семантичних
типів – благопобажання та злопобажання (прокльони).
Тому припускаючи, що, якщо ДК є центром їх мотивації, за участю якого
утворюється цілий ряд ФП, то частота певного ДК у ФП різної семантики дає змогу
встановити рівень його фраземотворчих потенцій у семантичному полі “побажання”
в німецькій та українській мовах.
2.1. Денотативний компонент німецьких та українських побажань “природна реалія”
Географічний фактор відіграє в історії людства важливу роль, він суттєво
впливає на економіку, соціально-політичне і національно-культурне життя певного
соціуму, складає основу його матеріального життя. Тому не випадково “культурна
оболонка” назв дерев і рослин; сільськогосподарських і городніх культур; диких
і свійських тварин, птахів. ніколи не знаходиться ізольовано від мовної
системи. Так, типові для українського ландшафту рослини верба та калина стали
природними символами нашої країни. “Без верби й калини нема України” [УС, с.
115]. Калина – дерево українського роду. Колись у давні часи воно пов’язувалося
з народженням Всесвіту, вогняною трійкою: Сонцем, Місяцем та Зіркою. Тому і
отримала калина таке ім’я від староукраїнської назви Сонця – “Коло”. Бажаючи
дівчині, щоб була як калина [264, с. 37] – бажають бути красивою, як сонце.
Калина – символ жіночої вроди: “Дивуються люди, що я така мила, а я тоді
вродилася, як калина цвіла” [УПВВК, с. 13]. Популярність назви липи (нім. die
Linde) в народних німецьких піснях зробила образ цього дерева не тільки
символом кохання, а й символом Батьківщини в цілому, що демонструє уривок з
вірша поетеси Марі Луїзе Кашнітц: “Meine Heimat vor allem Nussbдume, Linden
unterm Gewitterhimmel” [Kaschnitz, с. 127] (“Моя Батьківщина – це передусім
горіхові дерева та липи, що стоять під грозовим небом”). Натомість в
українському мовному ареалі функціонують такі народні вислови: Заспівай собі
про липове клиння і березові тріски!; Заспівай собі о липовім клинню та о білій
березі! [УНППДП, с. 733]. Їхнє функціонування в мовленні як порада тому, хто
намагається когось обдурити, засвідчує інший напрямок асоціацій українця,
пов’язаних з цим деревом.
Традиційні для лісових територій Німеччини кущі ліщини, які швидко ростуть і
дають багато плодів (горіхів), стали символом життя, життєвої сили та
плодоріддя [Rц І, с. 394]. Зарості ліщини (горіху) традиційно вважають місцем,
де народжуються діти, що знайшло своє відображення в ФО нім. in die Haseln
(Haselnьsse) gehen “вступити в любовний зв’язок з дівчиною (ще до її заміжжя)”
[131, с. 33] та укр. І по горіхи не ходила, а запаску загубила (загубити
запаску – знеславитись) [ППРХ, с. 85]. Лісові горішки німці охоче дарують на
Різдво на знак любові, ними посипають молодих під час весілля на знак багатства
та вічного кохання. В українській мові за ФО отримати на горіхи закріпилося
значення “бути покараним (можл. навіть побитим)” тому зрозуміло, що вислів
Дістанеться на горіхи! [УНППДП, с. 715] містить натяк на фізичне покарання.
Шанобливе ставлення німців до лісу, який став національним символом Німеччини,
відбиває народне прислів’я “Wo der Wald stirbt, stirbt das Volk” (“Там, де
помирає ліс, помирає народ”). Якщо звернемося до народних прислів’їв
української мови, пов’язаних із лісом, то серед них знайдемо Прийшов з лісу –
іди собі к бісу [УНППДП, с. 712], яке будується на основі національних
особливостей асоціювання. Визначальним чинником, який передує негативному
ставленню до того, хто прийшов з лісу, виявляється, на наш погляд, ознака “ліс
– це зовнішній простір”, яка автоматично стає своєрідним індифікатором поняття
“чужий”, що включає інші поняття пейоративної семантики (“хижак”, “привид”,
“мара” та ін.) і зумовлює негативну семантику ФО. Натомість хліб, сіль / Brot,
Salz обидва народи обрали символами добробуту, що зумовило вживання цих лексем
у ФП із семантичною домінантою благопобажання, напр., нім. Das Brot, es gehe
niemals aus, und Salz, das wьrze jeden Schmaus! [GW, c. 191]; укр. Хліб та
сіль! [УНППДП, с. 686].
Як бачимо, прир
- Київ+380960830922