Розділ 2
Дискурс як онтологічний чинник створення картини світу
2.1.Деконструкція та дискурсивний аналіз уявлень про реальність
У попередньому розділі було з'ясовано, що дискурс, який створюється у різних дискурсивних практиках, розглядається у дискурс-аналізі як певна самостійна реальність, яка конструюється комунікативно у процесі взаємодії людини зі світом. Сучасні концепції міждисциплінарного дискурс-аналізу складають наукову теорію, що базується на метафізичних засадах нелінійної дискурсивної онтології, створює власні теоретичні схеми та відповідну методологію. Водночас дискурс-аналіз сам розглядається як нова методологія наукового дослідження. Сьогодні її застосовують для аналізу науки, ЗМІ, масової свідомості, літератури, релігійних, політичних реалій та ін.
Так, можна використати цю методологію для аналізу дискурсивних чинників конструювання онтологічних засад картини світу класичного та постнекласичного наукового дискурсу, що буде зроблено у наступному підрозділі. Для виконання цього завдання доречно спочатку зупинитися на тому, що являє собою методологія дискурс-аналізу, а також охарактеризувати її більш детально на прикладі двох окремих підходів загальної теорії дискурс-аналізу - "теорії дискурсу" та "дискурсивної психології".
Існує близько двадцяти основних відомих підходів теорії дискурс-аналізу. Всі вони досить різні та часто кардинально відрізняються один від одного, оскільки розглядають різні аспекти дискурсу: деякі підходи досліджують дискурсивні практики, а деякі - лише абстрактні структури. Так, наприклад, конверсаційний аналіз розглядає буденну мову, а теорія дискурсу - абстрактні теоретичні моделі.
За М.Фуко, з ідей якого походять різні підходи дискурс-аналізу, існують правила, за допомогою яких у кожному історичному періоді людьми визначається, які твердження приймати за значимі та істинні, які за неістинні. Це визначає структура дискурсу та різний порядок знання. Історичні правила обмежують значення певним набором тверджень, які встановлюють межі того, що вважати значимим, та виключають всі інші альтернативні значення.
Влада визначати значення та обмежувати іх історично належить не суб'єкту дискурсу у будь-яких його виявах - колективних чи індивідуальних, це, скоріше, влада самих соціальних дій "другої природи". Однак влада не лише обмежує та розрізняє значення, а й створює знання та саму людську реальність.
Оскільки влада завжди пов'язана зі знанням, вона визначає те, що ми можемо знати. Наприклад, у науковому пізнанні механізми влади, грунтуючись на виборі певних переваг, ідеалів і критеріїв науковості, забезпечують оцінку одних областей знання як ненаукових, а інших - як таких, що відповідають ідеалам науковості. Так досягається домінування одних ідеалів науковості, зокрема, ідеалів точності та доведеності у всьому корпусі знання, відносно інших критеріїв і сфер знання.
М.Фуко вважає, що воля до знання є модусом волі до влади. Переходячи від "археології знання" до пояснення "генеалогії влади", М.Фуко пише про те, що будь-який дискурс є елементом у полі силових відношень. Так, науковий дискурс, включений у поле відношень влади, утворює їх компонент і не може бути очищений від владних функцій та характеристик. Знання стає тим, про що можна говорити у мовній практиці, яка знанням уточнюється; це область, визначена об'єктами, які набудуть або не набудуть науковий статус; це також простір, де суб'єкт може обрати певну позицію, щоб говорити про об'єкти, з якими він має справу, про поле координації і субординації висловлювань, де поняття виникають, визначаються, застосовуються і перетворюються, де саме знання визначається можливостями використання та привласнення.
Оскільки, за М.Фуко, неможливо уникнути представлення реальності з боку того чи іншого дискурсу, певної позиції суб'єкту пізнання, дискурс-аналіз не шукає "справжню" істину, яка нібито прихована за перешкодами, що заважають її віднаходити, за хибою, а досліджує те, як створюються значення "хибності" та "істинності", які приписуються речам світу у кожний історичний період, тобто як конструюється людська реальність у дискурсі. Під конструюванням людської реальності у дискурс-аналізі мається на увазі, що мова формує суб'єкта, визначає певну позицію його погляду на реальність. Однак у суб'єкта є вибір між різними альтернативними дискурсами, що надають йому багатоманітні можливості для означування речей матеріального світу.
Дискурс-аналіз вважає, що вийти за межі дискурсу у "другій природі" неможливо, за межами одного дискурсу людина опиняється у іншому дискурсі, тому суб'єкт і об'єкт знання, уявлення про реальність чи будь-яка людська індивідуальність створюються дискурсивно.
Деякі підходи теорії дискурс аналізу, наприклад, критичний дискурс-аналіз, не обмежують весь соціальний світ дискурсом, вважаючи, що існують різні виміри соціального - дискурсивні та недискурсивні. Однак всі підходи погоджуються з тим, що саме дискурсом створюється людська реальність ("друга природа"), а вона впливає на надання значень всьому іншому недискурсивному світу. Тому такі підходи відрізняються лише методами дослідження, застосовуючи до аналізу недискурсивних сфер (біологічної, психологічної, економічної та ін) і взаємозв'язку цих сфер з дискурсивними не дискурсивно-аналітичні методи, а міждисциплінарні. Наприклад, проведення критичного дискурс-аналізу (підхід критичного дискурс-аналізу) стосовно розгляду певного комунікативного випадку завжди пов'язане з міждисциплінарною інтеграцією різних теорій та методів із багатьох наукових областей.
Деякі підходи дискурс-аналізу вважають, що лише дискурс впливає на суб'єкта, інші підходи розглядають взаємний вплив дискурса та індивіда, оскільки не лише дискурс створює людину, а й людина - дискурс.
Мета дослідження у дискурс-аналізі полягає не в тому, щоб вийти за межі дискурсу та дізнатися, що "у дійсності" криється за значенням, або знайти "справжню" реальність поза його межами, оскільки реальність