РОЗДІЛ 2
СИМВОЛ У СТРУКТУРІ
СТАТУСНО-РОЛЬОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ
2.1. Статус як соціальна позиція
У попередньому розділі ми окреслили загальні контури символу як об'єкту соціологічного дослідження, дійшовши висновку, що символ може розглядатись як пізнавальний знак, принцип аналізу, ресурс соціальної взаємодії й соціальної еволюції, засіб досягнення чи позначення соціальних переваг, їх виправдань і легітимізації. Ми звужуємо кут розгляду, зосередивши увагу лише на статусно-рольовій взаємодії як предметі дисертаційного дослідження. Наше завдання - виявити той механізм символізації, за допомогою якого статус як певне становище індивіда, групи, формальної організації, соціальної інституції позначається, доводиться до відома суспільного оточення, заявляється (прямо чи опосередковано) або підтверджується. Одночасно символ може бути не лише засобом належного оформлення вже досягнутого статусу, але й заявкою на нього, тим ресурсом, за допомогою якого усякий соціальний суб'єкт легалізує свої прагнення, намагання, амбіції чи потреби, зважаючи на ті ресурси, якими він для цього володіє чи контролює. У першому випадку це буде легітимізація вже досягнутого статусу, його підтвердження і ствердження заради якомога довшого продовження. У другому - це лише заявка, домагання, прагнення, надії, амбіції, більш або менш адекватні тим ресурсам, який контролює даний суб'єкт соціальної взаємодії. Інтуїтивно зрозуміло, що в першому випадку ми маємо справу з уже сформованим чи усталеним статусом, який його володар прагне підтвердити в тих чи інших формах легітимізації (визнання, схвалення і підтримки); у другому - йдеться лише про якусь перспективу, на яку суб'єкт соціальної взаємодії з деяким підставами сподівається та декларує ці сподівання соціального оточення, у тому числі з допомогою певних символічних знаків чи форм. Знову ж таки, поки що на інтуїтивному рівні відчувається, що в першому випадку йдеться переважно про статус, а в другому - про роль. Аби це підтвердити і переконатися, розглянемо процес взаємодії статусу і ролі більш детально, звертаючи насамперед увагу не на їх відмінному і незалежному існуванні, а на їх взаємодії, взаємовпливові, постійних взаємозалежних трансформаціях.
Статус - термін латинського походження, що означає в найбільш вживаному на сьогодні значенні становище, позицію, положення. В юридичних науках вживають в значенні наданих прав або приписаних обов'язків особи, організації, установи чи великої соціальної інституції - наприклад, держави або церкви. У соціальних науках це стан особи, організації чи якоїсь іншої інституції у певному конкретному суспільстві. Найбільш поширеними ознаками статусу як певного становища когось чи чогось у певному суспільстві є економічна, політична та культурна позиція. Ознаками статусу можуть бути також професія, вид занять, рівень освіти, місце проживання, етнічне походження, стать, вік тощо.
Уведенню терміну "статус" в структуру соціологічних понять ми завдячуємо М. Веберу. У радянському суспільствознавстві такі дії вважали посяганням на класові основи марксизму, протиставлення себе Марксу (див.: [Философская, Т. 5, с. 130]). Критичні стріли при цьому спрямовувались на те, що Вебер наважився протиставити класовій структурі марксизму власну теорію стратифікації, в якій доводив, що окрім класових є й інші соціальні ознаки, які не мають очевидно класового характеру, проте можуть бути цілком суттєвими рисами груп чи спільнот. Вони не включаються до класової структури суспільства, проте не лише існують реально, але й мають певний вплив на загальний соціальний порядок. У подальшому цей термін набуває і в радянському суспільствознавстві цілком, або майже легального статусу. Проте чітке розрізнення класових і статусних ознак, як і класових та статусних груп, до цього часу перебуває в стані певної невизначеності.
На нашу думку, М. Вебер не стільки прагнув протиставити себе К. Марксу, скільки розширити межі соціологічної інтерпретації суспільства, вказавши на існування "статусних" груп як таких, що не потрапляють під класову категоризацію, особливо якщо останні розуміти догматично. Іншими словами, М. Вебер, з нашої точки зору, прагнув чи то доповнити теорію класифікації теорією стратифікації, чи то замінити її. У будь-якому випадку "марксизм" і "веберизм" у майбутньому дійсно розійшлися і сьогодні функціоналізм (в основі якого лежить концепція стратифікації) і конфліктуалізм (в основі якого лежить концепція класифікації) є протилежними соціологічними теоріями, які мають різну методологію, предмет дослідження, відмінний набір основних понять і власний спосіб загального теоретизування.
Вебер зосередив увагу, на відміну від К. Маркса, не на характері власності чи політико-ідеологічному пануванні, а на доходах, освіті, становищі на ринку праці (кваліфікації і престижності професії), а також на інших "ринках", де певні прошарки населення пропонують свої послуги (див.: [Вебер, с. 180-195]). У подальшому до поля зору соціологів потрапляли такі ознаки статусу, як район проживання, характер житла, побутової та дозвільної культури, засоби транспорту та зв'язку.
На відміну від класу, (який є швидше групою економічного становища), статусні групи, на думку М. Вебера, є в першу чергу престижними групами ("status honor" за його власною термінологією). Вони більш аморфні, відрізняються швидше, або в першу чергу, особливим способом чи стилем життя, залежні не стільки від матеріального виробництва і розподілу, скільки від оцінок, схвалення чи несхвалення їхнього оточення або клієнтури. Звідси, яке вважає вчений, - групи різного економічного становища можуть належати до однієї й тієї ж статусної групи. Такого значення набувають звернення типу "містер", "джентльмен", "пан" тощо, а також "загальний стиль життя" (див.: [Вебер, с. 201-207]).
Статусні групи мають свої особливі правила, самозаявку і (вимушені чи добровільні) зобов'язання. І навіть не самі по собі зобов'язання, а реакція оточення (схвалення чи несхвалення,