РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ПОЄДНАННЯ ОСОБИСТІСНОГО Й КОЛЕКТИВНОГО ВИХОВАННЯ В ЗАРУБІЖНІЙ ПЕДАГОГІЦІ КІНЦЯ ХІХ - ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Системи виховання Джона Дьюї та Георга Кершенштейнера
Особливо цікавим з огляду на проблему виховання особистості й колективу є дослідження наукових ідей фундатора прагматичної педагогіки Джона Дьюї (1859 - 1952) та найвпливовішого представника реформаторської педагогіки, який плідно розвивав ідеї трудової школи й громадянського виховання, Георга Кершенштейнера (1854 - 1932). Обидва учені належали до когорти видатних педагогів ХХ ст., наукова спадщина яких істотно вплинула на розвиток педагогіки і шкільництва багатьох країн світу. Модель виховання особистості, що мала відповідати запитам тогочасного суспільства і яку запропонували учені, була соціоорієнтованою, демократичною, сформованою на трудових засадах. Дитячі колективи, які створювалися й функціонували у межах навчально-виховних закладів, повинні були, на думку науковців, сприяти подоланню вад індивідуалістичного світогляду, прискорювати процеси соціалізації, прищеплювати навички співпраці й допомоги.
Освітні ідеї Дж. Дьюї відзначалися, насамперед, гуманізмом і демократичністю світогляду цього науковця. Це є причиною пробудження інтересу до його ідей в Україні на сучасному етапі. Значної актуальності набуває також вивчення педагогічної теорії і практики Дж. Дьюї стосовно проблем виховання особистості й колективу, розкриття специфіки розуміння цим вченим питання про співвіднесеність індивідуального та суспільного ідеалів.
Талант Джона Дьюї проявив себе дуже рано і був надзвичайно багатоманітним - філософ, соціолог, реформатор у педагогіці, активний громадський і політичний діяч. Його постать була і є феноменом інтернаціонального характеру. Ще за життя вченого називали "людиною ХХ століття", оскільки він намагався дослідити динаміку розвитку цивілізації і культури ХХ ст., з'ясувати дію факторів, які спричиняють рух окремих країн і всього людства до демократії, і одночасно вивчити дію тих сил, що стримують цей прогресивний рух. Кредом вченого була віра в людські можливості і розум, в науку і її прогресивну роль у суспільстві, в гуманістичні можливості ліберальної демократії, заперечення авторитаризму і догматизму. Характерною рисою особистості цього науковця була безмежна віра в науку і просвітництво як головні важелі демократизації і гуманізації суспільних відносин. Педагог був переконаний, що "виховання є фундаментальним методом соціального прогресу та реформування; всі реформи, які базуються просто на прийнятті закону, або загрозі певних покарань, або на зміні технічної чи зовнішньої структури, тимчасові та марні" [81; 54].
У процесі становлення своїх педагогічних ідей і поглядів Джон Дьюї спирався на засади філософської школи прагматизму, що була найбільш впливовою у тогочасній Америці і представником якої він був. Таким чином, філософія виховання Дж. Дьюї здобула визначення філософії прагматизму, а педагогіка - утилітаризму. У своїх поглядах він виходив з визнання унікальності кожної особистості, яку визначають її природні моральні й розумові особливості, а її вияв зумовлюється набутим особистісним досвідом. Водночас з цим, процес виховання особистості здійснюється через її участь у суспільній свідомості. Цей процес, який починається на підсвідомому рівні майже з народження, безперервно формує сили особистості, її звички, насичує її свідомість, прищеплює необхідні комунікативні здібності, формує моральні переконання.
Зародки прагматизму можна простежити у працях німецьких класиків філософської науки І. Канта і Г. Гегеля, але в останній третині ХІХ ст. американський вчений Уільям Джеймс розвинув ідеї прагматизму і привніс у цей напрям типово американські цінності. Зауважимо, що до появи прагматизму, ці цінності були несумісними із західноєвропейською філософією, а саме "антиінтелектуалізм американської культури, яка уникала асоціацій з європейською філософією культурного естетства, був позбавлений філософського обґрунтування. Врешті таким обґрунтуванням став прагматизм. Ось чому європейські інтелектуали засуджували, а деякі й досі засуджують, спроби прагматиків звести філософію з неба на землю" [211; 138].
Прагматизм "обвинувачував усю попередню філософію...у відірваності від життя, абстрактності й спогляданні й висунув програму "реконструкції в філософії": філософія повинна бути не роздумами про первинний початок буття і пізнання, чим вона вважалася з часів Аристотеля, а загальним методом вирішення тих проблем, які постають перед людьми у різноманітних життєвих проблематичних ситуаціях, у процесі їх практичної діяльності, що відбувається у світі, який постійно змінюється..." [285; 521].
Головними положеннями філософії прагматизму щодо освіти були: розуміння освіти як процесу зростання, при цьому розвиток є спрямованим у майбутнє, яке, у свою чергу, зумовлюється результатами теперішнього і тими перспективами, які окреслені зараз; внутрішній зв'язок освіти і демократії; акцент на можливостях і важливості рефлексійної реконструкції досвіду.
У США на зламі ХІХ - ХХ ст. розгорнувся широкий рух за реформи у багатьох галузях науки і техніки. Для молодої, перспективної країни був важливим пошук нових форм суспільного устрою, проведення реформ у політичній, соціальній сферах. Рух за реформи у галузі освіти отримав у Америці назву "прогресивізм", на його тлі і постала педагогічна система Дж. Дьюї. Педагогічний натуралізм Ж.-Ж. Руссо і дидактичний формалізм Й. Гербарта переглядалися багатьма вченими, які представляли різноманітні течії реформаторської педагогіки. Розвиток експериментальної психології, нові дослідження у галузі вивчення особливостей психічного життя дітей були підгрунттям для пошуків таких американських вчених як В. Вундт, Т. Рібо, Е. Тітченер; С. Холл, та багатьох ін.
Дж. Дьюї набув популярності в педагогічних колах завдяки своєму запереченню оцінювання вчинків особистості, її морального вибору в дусі