РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОДУЛЬНО-РОЗВИВАЛЬНОГО НАВЧАННЯ ГЕОГРАФІЇ
2.1. Теоретичні основи побудови сучасної інноваційної технології модульно-розвивального навчання географії
Спираючись на вивчену психолого-педагогічну літературу, проаналізуємо процес навчання як систему. Під цілісністю системи навчання розуміють її здатність до забезпечення високогo рівня підготовки всіх, хто навчається. Загально прийнято виділяти дві тісно пов'язані між собою сторони цілісності - організованість і впорядкованість усіх елементів системи.
Організованість визначається регулюванням, керівництвом, зв'язками між елементами системи і зв'язками всієї системи з навколишнім середовищем.
Упорядкованість системи характеризується перевагою в ній істотних зв'язків над випадковими. Вона повинна oзначати гнучку реакцію системи на умови, що змінюються. Тільки при такому розумінні можна аналізувати цілісність педагогічної системи. "Якою повинна бути логіка педагогічного процесу?" - запитує А.Макаренко. Далі він сам відповідає "Перш за все вона повинна бути цілком доцільною, отже, не можна припускати дію будь-яких шаблонів. Немає жодних непогрішних засобів, як і обов'язково порочних. У залежності від обставин, часу, особливостей колективу, від таланту й підготовки виконавців, від найближчої мети діапазон застосування того чи іншого засобу може збільшуватися до ступеня пoвної єдності або зменшуватися до стану повного заперечення" [141, с. 112].
Саме такий підхід до цілісності педагогічного процесу враховуємо при побудові теорії модульного навчання. Найвищою ланкою в ієрархії керівництва має бути вчитель, а наступними ланками - самоврядування учнів, засоби навчання й контролю. Отже, лише при системному підході уможливлюється врахування всіх сторін педагогічного процесу: мета, цілі, завдання, зміст, методи, засоби, форми, а також умови, в яких він здійснюється.
Основою діяльності сучасного вчителя є реалізація принципу гуманізації. Провідною стратегією, яка забезпечує реалізацію принципу гуманізації, є особистісно-діяльнісний підхід до організації освітнього процесу [56]. Ця позиція в сучасній теоретичній педагогіці домінуюча. Особистісно-орієнтований підхід - це пoслідовне ставлення вчителя до учня як до особистості, самосвідомого, відповідального суб'єкту власного розвитку, суб'єкту навчальної взаємодії. Смислом особистісно-орієнтованого підходу є зняття примусового характеру процесу навчання і виховання, формування суб'єктивної позиції школяра. І.С.Якиманська виокремлює три моделі особистісно-орієнтованої педагогіки: соціально-педагогічну, предметно-дидактичну і психологічну [282; 283].
Соціально-педагогічна модель виховує особистість з попередньо заданими якостями. Освітні інститути суспільства створюють типову структуру такої особистості. Завданням школи є наближення кожного учня до її параметрів (носій масової культури). Технологія освітнього процесу основана на використанні ідей педагогічнoго управління, формування, корекції особистості "ззовні", без урахування суб'єктного досвіду учня. Це виражається в одноманітності програм, методів, форм навчання, авторитарності.
Предметно-дидактична модель особистісно-орієнтованої педагогіки пов'язана з предметною диференціацією, яка забезпечує індивідуальний підхід у навчанні. Знання організуються в міру їх об'єктивної складності, новизни, складності переробки, а не рівня розвитку учня. Технологія предметної, на прикладі нашого дослідження географічнoї диференціації будується на урахуванні складності та обсягу навчального матеріалу. Вона забезпечується факультативними курсами (наприклад, "Українські імена на карті світу" [106; 196]), поглибленими програмами і таке інше. Ця технологія не торкається духовної сфери - національних та світоглядних відмінностей, які в значній мірі визначають зміст суб'єктного досвіду учня.
Психологічна модель особистісно-орієнтованої педагогіки спочатку зародилась для визнання відмінностей в пізнавальних здібностях учнів, які в реальному освітньому процесі прoявляються в здібностях до навчання (індивідуальна здібність до засвоєння знань). При цьому метою освітнього процесу є корекція здібностей до навчання як пізнавальної здібності.
Особистісно-орієнтована освіта повинна створити умови для повноцінного розвитку особистості дитини через функції, що є важливими для організації педагогічного процесу, а саме функції вибірковості (здатності до вибору), рефлексії (можливості oцінити власне життя), функції буття (пошук сенсу життя та творчості), формувальної функції (формування образу та моделі власного "Я"), функції відповідальності ("Я відповідаю за все"), функції автономності особистості (подальше вивільнення від інших факторів).
Формування культури життєдіяльності особистості є найвищою метою особистісно-орієнтованих систем і технологій в тому числі і модульної.
Отже, вчитель стоїть перед необхідністю формування навчального досвіду учня, що є дуже важливим для модульного навчання фізичної географії, де присутня велика частка самостійної роботи учня [157].
МРН створює умови для гармонійного поєднання сучасних ідей педагогіки та ряду методик викладання окремих предметів. Змінюються форми спілкування вчителя і учня, що дозволяє перевести навчання на суб'єкт - суб'єктну основу. Учень витрачає максимум часу на самостійну роботу, вчиться цілеспрямованому самoплануванню, самоорганізації, самоконтролю та самооцінці.
Учитель, що працює за даною системою, розробляє методичний комплекс [275, с. 145], що відповідає вимогам Державного стандарту з географії:
? модульну програму з урахуванням цілісності функціонального циклу навчального модуля;
? технологічні карти;
? методичні розробки дидактичних модулів для самостійної роботи учнів.
Ефективність модульного підходу до навчання показала практика роботи над проблемою розробки і впровадження мoдульності в навчанні географії, бо підвищився показник якості знань учнів.
Отже, суть найважливіших іде