РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ
Предметом вивчення в цьому розділі є хорватські ФО, які на сторінках сучасних газетних текстів зазнали структурно-семантичних трансформацій.
Серед великої кількості різновидів трансформацій ФО, які спричиняють структурні та семантичні видозміни, ми виокремили чотири прийоми з огляду на те, що вони є найчастотнішими у хорватських газетних текстах:
1. Атрибутивне розширення43 форми фразеологізму оказіональними словами. Зважаючи на ступінь комплікативності застосованого розширення, виділяємо просте, ускладнене, складне розширення ФО.
2. Еліпсис ФО. Тут виокремлюємо еліпсис початкового елемента структури ФО та прийом умовчання.
3. Фразеологічна алюзія. Виокремлюємо її чотири різновиди зважаючи на спосіб, який використано для натяку на традиційну ФО: вільний переказ фразеологізму, використання образу і / або змісту ФО, використання в контексті семантичного ядра ФО, фразеологічний аналог.
4. Субституція компонентів ФО словами вільного вжитку. Виділяємо заміни, засновані на системності кореляцій між субститованими компонентами та їхніми субститутами: синонімічні, антонімічні, паронімічні, та заміни, в яких кореляти не пов'язані системними зв'язками.
В усіх перелічених прийомах, уважаємо, трансформації структури фразеологізму спричиняють ті чи інші зміни у його семантичній структурі. Нижче розглянемо детально особливості застосування зазначених способів трансформацій.
2.1. Атрибутивне розширення фразеологізмів
Розширення меж фразеологізму словами вільного вжитку, як свідчить проаналізований фактичний матеріал, відбувається лише в образних ФО з повністю, зрідка - частково переосмисленою семантичною структурою. Суть цього прийому полягає в додаванні до складу ФО нових компонентів з метою уточнення їхнього денотативного значення, співвіднесення "елементів ідіоматичних сполучень з тим чи іншим конкретним референтом, "прикріплення" ідіоматичного сполучення в цілому і окремо його компонентів до певної конкретної ситуації, певних конкретних об'єктів" ?143, 135-136?, для посилення емоційно-експресивної тональності контексту. Таким чином, додані оказіональні слова в кожному конкретному випадку виконують різні семантико-стилістичні функції.
При застосуванні прийому розширення фразеологізму автор завжди спирається на його вихідну форму. Додаткові елементи, розширюючи структуру фразеологізму, актуалізують пряме лексичне значення слова-компонента, до якого вони належать (проте зазначимо, що в контексті реалізується метафоричне значення ФО) і, відповідно, відновлюють його валентноздатність. Разом із тим, у свідомості суб'єкта, який трансформує ФО, "зберігається її переносне значення, що регламентує можливі смислові зміни прямого плану вільного словосполучення", котре послужило основою для образу цієї ФО [33, 54]. На думку О.В.Куніна, слова чи сполучення слів, які вклинюються у фразеологічну структуру, хоч і становлять змінні елементи у складі ФО, "проте необхідні в процесі комунікації і [вони - Н.Х.] вклинюються відповідно до граматичних норм мови" [123, 14].
Деякі вчені, однак, уважають, що розширення ФО руйнує її. Так, у В.П.Жукова читаємо: "Якщо той чи інший компонент розширюється іншими повнозначними словами, то він відразу сприймається як самостійне слово із властивим йому значенням. Таке "введення" слова руйнує фразеологізм як щодо форми, так і щодо змісту. Фразеологізм припиняє бути собою" [87, 77]. Про неприпустимість уклинювання та додавання контекстуально зумовлених слів говорить також хорватський дослідник М.Попович [343].
В.Т.Шкляров, своєю чергою, стверджує, що внаслідок додавання нових компонентів до складу ФО твориться новий стійкий вислів [274].
Думка дослідників щодо того, що ФО після її контекстуального розширення припиняє своє існування або стає новотвором, видається нам не зовсім доречною. Фразеологізм лише конкретизує в контексті свою нормативну семантику, пожвавлює свій образ і посилює експресивність висловлювання, що, власне, і є головною інтенцією автора, коли він удається до такої трансформації. Контекст реалізує традиційне значення, яке стало результатом узагальнення конкретного факту дійсності, проте характеризує вже не абстрактне поняття, а конкретну ситуацію.
Щодо того, які власне слова контексту слід уважати поширювачами, а які ними не є, вчені майже одностайні. Так, О.І.Молотков зазначає, що поширювачами не є слова обов'язкового оточення - невід'ємні, невіддільні від фразеологізму лексичні елементи в будь-яких випадках його вживання. Вони постійно супроводжують фразеологізм, який ними керує, або ці слова прилягають до нього, і без них неможливе введення фразеологізму в мовний контекст [159, 63-66]. Поширювачами ж учений називає слова, які, коли входять у "межі фразеологізму", "вступають у певні зв'язки не з фразеологізмом у цілому, а тільки з окремими його компонентами" [159, 68]. Такі слова, на думку дослідника, "не можуть розглядатися як члени речення, які стоять в одному ряді з підметом, присудком, додатком, тому що входять до складу речення опосередковано - через фразеологізм. Вони не зачіпають категоріальної сутності фразеологізму. Їхнє призначення - уточнити його лексичне значення, відтінити ті чи інші сторони цього значення за допомогою розширення відповідного компонента [159, 68]. М.Т.Тагієв під розширенням ФО розуміє "все те, що не є необхідним з точки зору власне структурного зв'язку одиниць мови, або все те, що є необхідним з погляду ситуативно структурного зв'язку граматично залежного елемента з незалежною одиницею" [229, 31]. Учений указує на те, що розширення повинно бути на конкретному матеріалі відмежоване від оточення і деяких явищ, специфічних для структури того чи іншого типу речення, в якому вжита ФО [225, 32]. Погоджуємося з цими дослідниками і в нашій праці поширювачами не вважаємо слова обов'язкового оточення ФО, наявності яких вона вимагає, інкорпоруючись у речення.
У хорватських газетних текстах, як ми виявили, найчастіше зас