РОЗДІЛ 2
АНТРОПОГЕННА ТРАНСФОРМАЦІЯ РОСЛИННОСТІ
СТЕПОВОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)
2.1. Синантропізація рослинного покриву
Природні ландшафти степової зони України піддавалися антропогенним перетворенням з кінця 18-го сторіччя, що було пов'язано з масовим заселенням Степу. Спочатку переважали випаси з екстенсивним режимом природокористування, потім почався швидкий ріст товарного зернового виробництва, який наприкінці 19-го сторіччя супроводжувався оранкою усе більш значних площ степових чорноземів, придатних для господарської діяльності [19, 164, 195].
У результаті потужного антропогенного впливу первинний степовий рослинний покрив був перетворений або повністю замінений вторинними типами рослинності -синантропними, тобто заново створеними людиною, що пов'язані з діяльністю людини і не мають природних аналогів [181, 182].
Стосовно регіону проведення досліджень треба відмітити, що за нашого часу степове Придніпров'я майже повністю розоране й являє собою територію, що складається в основному з мережі агроландшафтів, селітебно-промислових агломерацій і сплетення господарських комунікацій, а невеликі збережені природні ділянки перебувають під впливом надмірного випасу, кар'єрних розробок, забруднень й інших антропогенних впливів. У таких несприятливих умовах автохтонна степова флора піддається глибокій деструкції, швидкій деградації, втраті багатьох типових компонентів і заміні їх адвентивними антропофільними рослинними видами [195].
Сказане вище повною мірою характеризує несприятливу екологічну ситуацію, що склалася на території Дніпропетровщини. Відповідно до останніх опублікованих даних [163], у структурі земельного фонду Дніпропетровської області оброблювані угіддя становлять близько 80 % території (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Структура земельного фонду Дніпропетровської області за
виданням "Природні ресурси..." [163]:
1 - сільськогосподарські угіддя;
2 - забудовані землі;
3 - ліси й лісові насадження;
4 - землі без рослинного покриву або заболочені землі;
5 - водні об'єкти;
6 - інші землі.
Для оптимізації екологічної ситуації в Степу ряд дослідників указує на доцільність формування строкатої просторової структури агроландшафтів на зразок автоклімаксових ценокомплексів заповідних степів, на необхідність екологізації агросфери, моніторингу та оцінки впливу різних видів сільськогосподарської діяльності й технології на біоту, що являється на сьогоднішній день ключовою умовою збереження біорізноманітності [73, 155, 187, 188, 195].
За своєю екологічною сутністю синантропізація рослинності - процес пристосування рослинного світу до змінених людиною умов середовища. Внаслідок багатоплановості синантропізація містить у собі як зміни регіональної флори з елімінацією з її складу аборигенних таксонів і заміною їх на синантропні види (синантропізація флори), так і зміни у просторовому й еколого-ценотичному розподілі видів регіональної флори (синантропізація рослинного покриву) [87, 165, 166].
У ході цих процесів виживають і розселяються найбільш пристосовані види, найчастіше менш значущі й бажані для людини. До синантропних варто відносити як місцеві, так і занесені з інших районів рослини, позиція яких у складі рослинних угруповань підсилюється при зростанні антропогенних навантажень [47].
Аналіз літературних джерел свідчить, що більшість учених наголошують на негативних результатах синантропізації і підкреслюють такі небажані прояви, як збідніння аборигенної флори, її космополітизація й уніфікація, указують на серйозні еволюційні наслідки й пертурбації в антропогенній флорі [19, 21, 36, 115, 239].
Інші дослідники вважають, що при оцінці ролі антропогенної трансформації ландшафту варто мати на увазі не стільки деградацію природної рослинності, скільки адаптаційні перетворення рослинного покриву під впливом змінених умов перебування й розглядати антропогенний вплив як один із факторів динаміки й еволюції живих систем [87]. Зміни статусу популяцій внаслідок дії антропогенного преса можуть розглядатися як механізми процесу видоутворення [69].
При цілеспрямованому перетворенні природних ландшафтів відбувається заміна природної рослинності штучними фітоценозами (культурфітоценозами). Згідно з вченням Ю. П. Бялловича [24], "культурфітоценозом називається певна культура рослин, розглянута як сукупність рослин, що характеризується певними взаємовідносинами між рослинами й між рослинами та середовищем, які виникають у результаті накладення реакції ландшафту і боротьби за існування на комплекс цілеспрямованих рослинницьких заходів людини".
У степовому Придніпров'ї, яке являється регіоном з давньою історією землеробства, мова йде в першу чергу й більшою мірою про агрофітоценози. Методологія дослідження культурфітоценозів формувалась поступово і наразі передбачає вивчення агрофітоценозів як біосистем [116, 118, 235]. На сьогоднішній день уважається загальновизнаною позиція, згідно з якою при вивченні закономірностей, що визначають структуру й динаміку культурфітоценозів, можливо і необхідно використовувати ті підходи, які застосовуються при вивченні природних фітоценозів. Така точка зору знайшла відбиття в роботах провідних фахівців [1, 54, 76, 106, 186-190].
Так, академік В. М. Сукачов пропонував уважати біоценозами й біогеоценозами утворення, які створені людиною, у тому числі кожне сільськогосподарське поле, зайняте якою-небудь культурою [195, с. 340].
На думку Т. О. Работнова, головним аргументом на користь віднесення посівів до особливої групи рослинних угруповань - агрофітоценозів - є той факт, що у посівах рослин основні ознаки фітоценозів (взаємний вплив рослин одної на одну та взаємодія рослин із середовищем) виражені досить добре [172, с. 4].
Розкриваючи зміст поняття "агробіоценоз", А. М. Гродзінський указує, що воно узагальнює фітоц