РОЗДІЛ II. “Сирійська” і “візантійська” теорії походження
жанру кондака
2.1.Сирійська народна поезія та її “пророк” Єфрем Сирін
Опрацьовуючи творчу спадщину преподобного Романа Мелода, дослідники
неодноразово ставили перед собою запитання: як же знайшов поет таку багатющу
жанрову форму? Адже добре відомо, що великі творіння не виростають на „пустому
місці". А тим більш у Візантії, де суспільно-політичні умови, захоплене
вклоніння перед святоотцівською й античною літературою, а також традиційність
письменницької “поведінки” спричинили певну скутість творчої думки. Дійсно, на
візантійських літературних теренах постійно зустрічаєшся із відвертою
компіляцією і чесним запозиченням. Стереотипи, кліше, шаблони були типовими для
візантійської наукової і художньої творчості [52, с.82]. Проте, ніколи вона не
зводилась до талановитого копіювання і тим більш не являла собою know how. Вона
завжди, вшановуючи традицію, містила у собі новизну та індивідуальність. Що ж
до співвідношення традиції та індивідуальності, то амплітуду коливання між ними
визначав кожен окремий митець. Отже, будь-які зміни в структурі літургійних
творів не випадкові. Вони відбивають зміни у світогляді, властивому земній
Церкві в той чи інший періоди її існування [36, с.78]. Нагадаємо, що
передумовою виникнення кондака виявився поступовий розвиток догматичного
християнського віровчення, котрий потребував нової форми для вираження духовної
висоти й емоційного пафосу, а також для презентації цього віровчення як
християнським громадам, так і секулярному суспільству. Нагальною була також
потреба актуалізувати для богослужбового вжитку досвід особистісного
переживання людиною молитовного спілкування з Богом. Ліричне начало, любов до
Господа, віра, покаяння, скорбота і радість повинні були знайти відображення в
молитовних формулах [99, с. 130]. Такими формами у гімнографії досліджуваного
періоду виявилися: кондак, ікос, акафіст та канон. Проте, це не дає відповіді
на запитання про формоутворюючу спадкоємність гімнографічної традиції.
На сьогоднішній день у науковому обігу існують 2 теорії походження кондаків
Романа Мелода: “візантійська” та “сирійська” (номінації наші). За
“візантійською” теорією архетипом для жанру кондака стала “Пісня десяти дів” з
діалогу письменника ранньовізантійської доби священномученика Мефодія
Патарського “Бенкет”. “Сирійська” ж теорія пов`язує виникнення кондаків
виключно із палестинсько-арамейською та (особливо!) сирійською гімнографічними
традиціями, які, ввібравши в себе колоритні жанри народно-пісенної поезії,
знайшли надзвичайно плідну реалізацію в творчому доробку сирійських
християнських поетів, серед яких перше місце незаперечно посідає преподобний
Афрем Нисибійський або, як його зазвичай називають, Єфрем Сирін. Роль
сирійського елементу в творчості Романа розуміється різними дослідниками
неоднаково. Ж.Гродід`є де Матон, якому належить найгрунтовніша монографія щодо
творчості Солодкоспівця, зовсім не розглядає сирійський компонент в її
контексті, тоді як згаданий вже В.Петерсен і Л. ван Ромпай приділяють йому
неабияку увагу, аж до того, що ван Ромпай в самому заголовку статті називає
Романа “сирійським поетом в Константинополі”, хоча це вже явне перебільшення
[166]. З огляду на те, що темою нашої роботи є лише візантійська гімнографія,
ми свідомо обираємо для подальшого опрацювання гімнографічний матеріал,
запропонований саме “візантійською” теорією: у наступному підрозділі буде
розглянуто “Пісню” Мефодія Патарського та її вплив на формування жанру кондака.
Проте, на підставі ґрунтовно проведених науковцями досліджень [163, с.
169-194]; [142, с. 139-151] гадаємо, що сьогодні варто було б об`єднати ці дві
теорії, однозначно поставивши на перше місце “сирійську”. Річ у тім, що левова
частка “унікальності” Романа Мелода полягає саме в тому, що його поетичний
стиль органічно поєднав у собі елементи грецької поезії і традиційних для
сирійської поезії жанрів. Та й Мефодій Патарський, цей видатний опонент Оригена
і досить самостійний богослов, також не уникнув, як нам здається, впливу
надзвичайно популярної на той час сирійської християнської поезії [173, с.
XII-XIII]. Зваживши на все вищевикладене, беручи до уваги припущення, що рідною
мовою Романа була все-таки не грека, а мова сирійська [173, с. XV-XVI],
ознайомившись із результатами наукових досліджень, які стверджують, що
Солодкоспівець був знайомий із творчістю Єфрема Сиріна в оригіналі [162, с.
171-187] і багато запозичив у нього як в царині поетичної майстерності, так і
щодо розвитку окремих літературних сюжетів та богословських тем, вважаємо за
вкрай доцільне зробити короткий екскурс у сирійську поезію і поетичну творчість
преподобного Єфрема Сиріна з метою віднайти у ній творчі паралелі до Романових
кондаків і визначити формоутворюючу (щодо них) спадкоємність гімнографічної
традиції. Наголошуємо, що аналіз сирійської поезії не є темою цієї роботи.
Проте, опрацювання подальшого матеріалу й укладання науково неупереджених
висновків є просто неможливими або науково некоректними без наявності цього
підрозділу.
Отже, сирійська поезія та її “пророк” Єфрем Сирін. Відразу слід відкинути
думку, що зароджувалася вона і розвивалася десь на периферії культурного світу,
який на правах ойкумени безоглядно вклонявся перед феноменом еллінізму, а,
навпаки, у надзвичайно своєрідному культурному середовищі, яке розповсюджувало
свій вплив не лише “от берегов Евфрата до берегов Босфора” [3], але й до
берегів Індостану та Шри-Ланки [98, с.180]. (Достатньо згадати, що не лише
найвідоміший поет ранньої Візант
- Київ+380960830922