РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ в СОЦІОЛОГІЧНОМУ ВИМІРІ
2.1. Концептуалізація соціальної реабілітації як виду соціологічної діяльності
Віддаючи належне науковій і практичній значущості робіт, в яких розглядаються
питання необхідності соціальної реабілітації, слід відзначити, що у вітчизняній
та зарубіжній літературі, на наш погляд, відсутній вичерпний аналіз проблеми
формування концепції (як схеми для пояснення якогось явища чи процесу)
соціальної реабілітації.
Соціальна реабілітація, на наш погляд, вимагає окреслення сутнісних
характеристик, що зумовлює необхідність теоретичного концептуального
обґрунтування її міждисциплінарного характеру з позиції медичної, психологічної
та юридичної реабілітації.
Як було вже підкреслено, соціальна реабілітація є тим процесом, що
співвідноситься з відновленням порушеної дії нормативної системи. Оскільки
нормативність функціонування характерна як для фізичних, біологічних,
психологічних, так і для соціальних систем, то реабілітаційний вплив
спрямовується на відхилення від нормативних характеристик об’єкта з метою
приведення його до нормативного функціонування.
У більшості наук визнаний поділ явищ на “нормальні” та “аномальні”, але, як
зауважує Ж. Годфруа, чіткого визначення понять “нормальної”/“аномальної”
поведінки важко навести, а межі між ними досить розмиті. Нормальним вважається
все те, що має відповідність у даній науці в цей час до норми-еталона. Способи
отримання норми нерідко називають критеріями. Найчастіше виділяють статистичний
критерій, що перетинається з якісно-кількісною оцінкою, зокрема, спеціальні
критерії, які застосовуються в медицині – нозологічний, психопатологічний.
Однак у класифікації хвороб девіантна поведінка не виділена як окрема
нозологічна одиниця, відповідно, вона не є ні формою патології, ні чітко
визначеним медичним поняттям. Водночас девіантна поведінка широко розглядається
в ланці явищ, що лежать між нормою та патологією. Тому надзвичайно важливе
значення в різноманітних сферах суспільного життя надається
соціально-нормативному критерію. Відповідно до соціально-нормативного критерію,
поведінка, що відповідає вимогам суспільства в цей час, сприймається як
нормальна і схвалюється. Відхилена поведінка, навпаки, суперечить основним
суспільним установкам та цінностям.
Розглянувши різні теоретичні обґрунтування поняття реабілітації, виокремивши в
них соціальний аспект, а також різноманітні теорії соціальних відхилень,
дисертант доходить висновку, що спільною основою в наукових підходах у
медицині, психології є нозологічна одиниця як певна норма, а в правовій та
соціологічній науках – соціальна норма. Посилаючись на таке обґрунтування, ми
зазначаємо, що норма, відхилення (девіація), реабілітація становлять тріаду, де
соціальна норма буде виступати бажаним стандартом, соціальне відхилення –
визначальним стандартом (видом девіації), а соціальна реабілітація –
стандартом, що реалізується (конструюється), щоб привести знову до норми.
Така логічна ланка залежності понять за функціональним навантаженням доцільна у
вивченні процесів соціальної реабілітації на індивідуальному рівні. Якщо
розглядати соціальну реабілітацію як соціальну інституцію, то до ланки
вищезазначених взаємопов’язаних понять, на наш погляд, слід додати поняття
соціальної ексклюзії. Таким чином, соціологічні категорії “соціальна норма”,
“соціальне відхилення”, “соціальна ексклюзія” становитимуть логічну ланку для
введення поняття “соціальна реабілітація”, а “соціальна реабілітація” буде
основним конструктом для приведення системи в “соціальну норму”.
Для осмислення проблем вивчення соціальної реабілітації як соціальної
інституції доцільно розглядати соціально-реабілітаційну діяльність під кутом
зору трансформаційних процесів, що продукують виникнення різноманітних об’єктів
реабілітаційного впливу, інакше – споживачів реабілітаційних послуг.
Як було показано в нашому дослідженні, представники багатьох наукових сфер:
медицини, психології, педагогіки, права, соціології – звертаються до
реабілітації як до виду практичної діяльності й раціональної реалізації
побутового та трудового влаштування індивіда (хворого, інваліда, безробітного,
безпритульного), у зв’язку з чим важливе значення надається експертизі. Такі
положення, з урахуванням тієї чи іншої спеціалізації, не викликають заперечень,
але нібито вилучені із “контексту”, вони неправомірно звужують цілі та завдання
соціальної реабілітації, яку необхідно розглядати значно ширше, а головне – у
вигляді складної системи.
У науковій літературі соціальна реабілітація розглядається переважно в
соціально-правовій та соціомедичній сферах, а ми акцентуємо увагу на
соціально-побутову та соціально-трудову, на сферу соціальних відносин та
зв’язків, тобто соціальну сферу в широкому її розумінні.
Концептуальну модель соціальної реабілітації ми пропонуємо розглядати крізь
призму структури гуманітарних теорій А.В. Юревича [Юревич, с. 5–13] та
соціологічної теорії Дж.Тьорнера [Тернер, с. 11]. А.В. Юревич за основу теорії
бере такі основні компоненти: центральні, як образ реальності, центральна
категорія та мережа відносин, що їх формують. Центральним компонентом, що
представляється образом реальності: у нашому дослідженні образом реальності є
сучасний стан суспільства; трансформаційними процесами, які привели суспільство
до стану невизначеності й ситуації ризику як для окремих індивідів, так і для
великих соціальних груп. Ситуації ризику впливають на різні формування
різноманітних відхилень в індивідуальних стратегіях поведінки окремих членів
суспільст
- Київ+380960830922