РОЗДІЛ 2
ТИПИ ЕМОЦІЙНОЇ ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ
Мова є витвором когніції людини, а тому в ній у сполученні з деякою об’єктивною
інформацією одночасно знаходять своє вираження елементи суб’єктивної оцінки
цієї інформації [78, c. 116]. Відповідно, слово як особлива одиниця мови є
одночасно й знаком думки мовця, і ознакою всіх інших психологічних переживань,
що входять у завдання й наміри повідомлень [32, с. 21]. Емоції, як результат
оцінки і як будь-який соціально-культурний феномен, також мають безпосереднє
відображення в мові. На думку В. Шаховського, емоційне ставлення завжди
нероздільно поєднане з оцінкою, характером сприйняття реальної дійсності і є
важливою складовою частиною мовної модальності [207, с. 7].
Лінгвісти, які неодноразово робили спроби опису емоцій (О. Бабушкін [15],
Е. Бедфорд [232], А. Вежбицька [28], В. Маслова [130], Н. Фріс [251],
В. Телія [187],), вказують на їхній дифузний характер, проблематичність щодо
точності визначення їхніх меж. В. Бабушкін відзначає складність віднесення
емоційних концептів (любов, щастя, ревнощі) до конкретного їх типу: «схем»,
«гіперонімів», «інсайтів» [15, с. 35–36].
Зважаючи на те, що будь-яка подія має мовне відображення в МКС, а також
припускаючи факт існування універсальних для людства емоцій, ураховуємо
наявність універсальних емотивних значень у лексичній семантиці. І хоча
позначення емоцій у вокабулярі різних мов може різнитися за кількістю
номінативних одиниць, немає жодного відчуття, яке було б притаманне виключно
одній національності чи спільноті. В існуючій умовній класифікації емоційних
станів, почуттів та їхнього вираження, зокрема в мові, ще й досі чітко не
визначені критерії, за якими те чи інше слово можна віднести до складу
емоційної лексики. Так, одні науковці виділяють номінативну емотивність –
позначення конкретних психічних станів і прямих оцінок особи чи ситуації, де
емотивне забарвлення випливає власне з самого значення слова, інші ж
зараховують до цього складу будь-які лексичні одиниці, які стосуються оцінки
мовцем іншого індивіда чи ситуації при певному емоційному стані, причому
йдеться переважно про метафоризацію емоцій або ж ситуативну емотивність.
Проте, власне самому дослідженню емоційної вмотивованості приділялося не так
багато уваги. Науковці вивчали лише деякі питання, що стосувалися вираження
емоційного компонента в мові, однак, результати тих небагатьох спроб дослідити
та класифікувати емоції, які робилися з позиції лінгвістики (А. Вежбицька [28],
С. Гладьо [42], К. Дрегер [239], С. Іонова [68], М. Красавський [83],
О. Леонтьєв [104], О. Лук [109], М. Маковський [119], В. Мелікян [133],
В. Телія [187], Н. Фріс [251], І. Худяков [202], В. Шаховський [207],
Ю. Щербініна [218]), часто суперечать один одному, оскільки різні підходи до
проблеми визначення значення часто перетинаються, формулюються за допомогою
введення нової термінології і витонченої аргументації, різними способами
схематичного зображення того, про що йде мова. Більше того, в одного й того ж
дослідника спроба нового погляду на значення може поєднуватися із намаганням не
виходити за рамки звичних постулатів [59, с. 215].
Як зазначав В. Виноградов: «Історія експресивних форм мови взагалі в
мовознавстві мало досліджена, шляхи та напрями їхнього розвитку в окремих мовах
не з’ясовані» [30, с. 70]. Це зауваження, зроблене понад півстоліття тому, не
втрачає актуальності й на даний момент розвитку мовознавства.
Для того, щоб зрозуміти сутність певного вербально оформленого явища необхідно
здійснити аналіз техніки його номінації. Дослідження способів номінації
предметів і явищ навколишнього світу – необхідна умова для результативного
дослідження формування й еволюції МКС німецької мови, оскільки саме дослідження
мовних засобів об’єктивації фрагментів внутрішнього і навколишнього світів
дозволяє нам подивитися на річ зсередини.
Соціально-психологічна й біологічна релевантність емоцій для життя людини
зумовлює їхню детальну вербалізацію в найрізноманітніших мовних спільнотах.
Вербалізація емоцій відбувається переважно на лексичному та фразеологічному
рівнях.
Лексичний рівень мови об’єктивує емоційний феномен за допомогою різних
номінативних технік. М. Красавський вважає, що вербалізована емоція – це ім’я
концепту емоції, оскільки вона як знакове утворення існує, функціонує в
лінгвокультурі і представляє емоційний досвід індивіда, відповідно, соціуму,
категоризує навколишній світ [85, с. 168].
Когнітивно-класифікаційна діяльність людини на рівні мови відбувається, в першу
чергу, за допомогою основних частин мови. Зазвичай виділяють чотири частини
мови: іменник, прикметник, дієслово та прислівник. Разом вони утворюють групу
характеризуючих або «називаючих» знаків. Це повноцінні одиниці зі статусом
слова, а водночас із денотативним і сигніфікативним значеннями, які зазвичай
здатні організувати повнозначні висловлювання [89, с. 31].
Проблема поділу частин мови неодноразово висвітлювалася на сторінках
вітчизняної і зарубіжної лінгвістичної літератури. Водночас, як показав огляд
сучасної вітчизняної та зарубіжної лінгвістичної, в тому числі й
психолінгвістичної літератури, частини мови як особливі класи слів в емотивному
вокабулярі мови ще не були предметом спеціального дослідження. До цього часу не
з’ясований емоційно-ціннісний статус кожної окремо взятої частини мови; не
досліджене також питання щодо можливостей емотивно-семантичної типології як
окремих частин мови, так і системи частин мов у цілому; не виділені та не
досліджені емотивно-ціннісні властивості основних (кардинальних) частин м
- Київ+380960830922