змістовно розповівши історію братства й услід за М. Сторожевським почавши її відлік із часів Б. Хмельницького, детально зупинився на тих подіях, сучасником яких він сам був. Так, він повідомляє, що жоден із греків не володіє грецькою мовою, що в місті збереглося лише кілька грецьких будинків, що у церквах зникли всі сліди грецького богослужіння. Грецька громада ледве животіє, хоча має капіталу на тис. руб. і на відсотки з нього утримує будинки пристарілих, грецькі церкви, допомагає бідним. Грецьке училище, що відрізнялося від інших хіба що викладанням грецької мови, уже років із десять не має й цієї особливості, і краще було б його давно перепрофілювати, якби не "тупоупорное сопротивление" греків [, с.].
Праці професора Київської духовної академії О. Дмитрієвського являють собою взірець церковної історіографії, яка посідала чільне місце в грецьких студіях ХІХ ст. На підставі вивчення архівних документів і матеріалів дослідник навів багато фактів з історії заснування та будівництва двох грецьких церков у Ніжині, із життя та діяльності грецького причту, зокрема отця Христофора Дмитрієва, який є фактичним засновником церковного братства, ктитором обох церков і вірогідним (хоча сам О. Дмитрієвський не підтримував цієї думки) автором статуту братства [, с.]. Саме через цю призму автором дуже побіжно змальовується початкова доба історії ніжинських греків. Як і М. Сторожевський, професор О. Дмитрієвський вважав початком грецького осередку універсал Богдана Хмельницького від р., "освободивший всех этих пришельцев (греків, мултян, волохів, сербів, турків, персів - О.К.) от разного рода гражданских служб, повинностей и от зависимости от нежинских полковников" [, с.]. Утім, заснування братства О. Дмитрієвський пов'язує виключно з його офіційним оформленням грамотою митрополита київського та галицького Варлаама Ясинського від р. До того часу ніяких натяків на суспільну організацію серед ніжинських греків у О. Дмитрієвського не зустрічаємо.
Віддаючи грекам головну заслугу у справі процвітання Ніжина ХVІІ-ХVІІІ ст., О. Дмитрієвський зауважує, що з приєднанням України до Росії місто втратило своє політичне й торгівельне значення.
Утім, історичний екскурс займає в автора всього півтори сторінки. Головна увага приділена історії грецьких церков у Ніжині. У р. було збудовано дерев'яну церкву архістратига Михаїла, а пізніше - муровану Всіх Святих. Завдяки праці О. Дмитрієвського вперше висвітлено роль священика Христофора (Христодула) Дмитрієва у розбудові церковного життя грецької спільноти: "Его трудам, энергии и материальным затратам почти исключительно обязаны греческие нежинские храмы своим существованием" [, с.-]. Таке подвижництво викликає в автора глибоку повагу, але постає питання - якщо ніжинська грецька спільнота відрізнялась своїм багатством і була у чималій кількості присутня у Ніжині на момент заснування церков, чому гроші на цю справу о. Христофор шукав аж у московських царів? О. Дмитрієвський глухо згадує про якісь непорозуміння між о. Христофором та ніжинськими греками, наразі не коментуючи їх, а посилаючись на чернігівського архієпископа Лазаря Барановича, який вказує на фінансові суперечності з приводу функціонування церкви та розпорядження її майном [, с.-]. На це претендували окремі багаті парафіяни.
Сам же О. Дмитрієвський лише шкодує, що за життя Христофору вдалося збудувати лише один мурований храм - Усіх Святих, а церква архістратига Михаїла залишилася дерев'яною (кам'яний храм було збудовано лише у р.).
Отже, праця професора О. Дмитрієвського була першою спробою простежити окремі сюжети релігійної історії грецького братства. Але головну увагу автор зосередив на описі тих рідкісних книжкових та рукописних зібрань, що в безладі зберігалися у грецьких храмах. Заслуга дослідника полягає насамперед у тому, що його пошукова діяльність мала наслідком збереження великої частки грецької рукописної спадщини, а також у ґрунтовному опису переданих до бібліотеки й музею церковного археологічного товариства Київської духовної академії рукописів та архівних документів, і, нарешті, у виявленні та публікації частини статуту братства. Відтак, до наукового обігу увійшло понад текстів історичних джерел із релігійної тематики. Зокрема, "Грецьке євангеліє" Х ст. та ХІ-ХІІ ст. у палітурці ХVІІ ст., "Грецький рукописний збірник" із текстами ХVІ-ХVІІ ст. та ін. Цікавим є також арабське євангеліє кінця ХVІІ - початку ХVІІІ ст., яке було присвячене гетьману І. Мазепі [, с.]. Разом із тим, О. Дмитрієвський відзначає дуже неохайне ставлення грецької громади до архівних документів та бібліотеки ніжинського братства.
Окремі аспекти створення й діяльності Ніжинського грецького купецького братства розглядалися у працях О. Лазаревського, М. Стороженка та ін. [, , ]. Зокрема, до р. відноситься стаття М. Стороженка "К истории нежинских греков", де подано текст сенатського указу Малоросійській колегії від травня р., в якому міститься друга редакція "высочайше утверждённого февраля доклада сената" про ствердження прав та привілеїв, наданих раніше ніжинським грекам. Також автор робить припущення, що лише з р. греки остаточно обирають Ніжин головним місцем свого проживання через те, що саме тоді київський митрополит надав дозвіл на створення церковного братства, були побудовані школа та шпиталь [, с.].
р. вийшов другий том "Опису старої Малоросії" О. Лазаревського, в якому автор побіжно торкається історії ніжинських греків, спираючись на праці М. Сторожевського та документи, опубліковані О. Федотовим-Чеховським. О. Лазаревський визначає час розпаду грецької громади Ніжина періодом кінця ХVІІІ ст. і пов'язує його з появою нових торгівельних центрів на півдні Російської імперії, зокрема у Таґанрозі, Одесі, Феодосії, куди поспішили переселитися найбільш багаті греки, невдоволені розмірами торгівлі в "малоросійських містах". Цікавою видається інформація О. Лазаревського про зворотну інтеграцію греків до загальноміської громади та лав козацької старшини [, с.]. Дослідник вказує на Івана Христофорова (Грека), що у - рр. перебував на полковницькому уряді.
На початку ХХ ст. історіографія ніжинських греків позначилася двома ґрунтовними розвідками - статтею "Греки" харківського архівіста М. Плохинського, що вміщена в його праці "Иноземцы в старой Малороссии" ( р.) [] і рецензією на неї В. Ейнгорна "К истории иноземцев в старой Малороссии" ( р.) [].
Стаття М. Плохинського стала результатом роботи автора в архівах Москви, Харкова, Києва, Чернігова та Ніжина. Також важливим джерелом, на яке він часто посилається, була стаття М. Сторожевського "Ніжинські греки".
Робота містить три
розділи - "Розвиток відносин Росії до православного Сходу і виникнення братств", "Торгівля" та "Судочинство" - теми, які, на думку автора, найбільш повно віддзеркалюють основні характеристики життєдіяльності грецької громади.
Історик визначає загальні причини створення братств як результат збігу церковних та економічних інтересів православного населення Османської імперії, що обирало нові місця для проживання. На відміну від своїх попередників, М. Плохинський детально розглядає фактор грецько-московських контактів та взаємних зацікавлень як передумову грецької міграції на українські терени. Так, однією з причин цього процесу, на думку М. Плохинського, було прагнення отримати з боку московського царя фінансову допомогу, або, як її називає історик, - "милостиню". Ще однією важливою складовою були часті візити грецьких духовних осіб, яких супроводжували купці, що мали можливість вести вигідну торгівлю з московітами, зокрема християнськими святинями. Таких супроводжуючих російські акти називали "племінниками". На підтвердження цього М. Плохинський наводить свідчення про почет патріарха Паїсія, який оточив себе грецькими купцями, що завдяки цьому мали змогу безмитно провести свої операції в Московському царстві. Причому, грецькі ієрархи вважали це нормальною практикою [, с.-].
Утім, слід зазначити, що сюжети взаємин грецьких ієрархів з московською владою, незважаючи на їх позиціонування як важливий чинник грецької міграції, слабко пов'язані з головною дослідницькою проблемою і здаються дещо відірваними від історії ніжинських греків. В. Ейнгорн не тільки вказав на цю невідповідність, а й дав їй пояснення. Справа в тому, що у
розділі "Розвиток відносин Росії до православного Сходу і виникнення братств" М. Плохинський спирається на працю М. Каптерєва, яка, до речі, має таку ж саму назву, як і згаданий
розділ []. Саме з цієї роботи М. Плохинський і взяв факти та оцінки, намагаючись механічно застосувати її зміст до тематики власного дослідження.
Більш вдалою і такою, що безпосередньо стосується теми дослідження, є спроба виявити причини виникнення грецького осередку в Ніжині в особливостях соціально-економної ситуації в Україні в середині ХVІІ ст. і політиці українських гетьманів.
М. Плохинський відзначає, що і Б. Хмельницький, і його наступники надавали грекам значні привілеї. Причини цього, на думку дослідника, полягали в низці факторів. Насамперед, це стосується соціально-економічних факторів, пов'язаних із розоренням України, масовим покозаченням міщан та ремісників, прагнення залучити грецьких торговців на внутрішній ринок України. Важливу роль відігравали також релігійні та давні історичні зв'язки українців і греків, а також бачення в них посланців Москви. Ще одну причину М. Плохинський, слідом за М. Сторожевським, бачить у дипломатичному потенціалі греків ("Сами же греки в то смутное время для Малороссии являлись очень нужными людьми: под видом купцов они бывали во всех странах Европы и были знакомы со всеми её политическими новостями; никто с таким успехом, как греки, не мог выполнить дипломатического поручения" [, с.]). Водночас В. Ейнгорн, критикуючи М. Плохинського, зауважував: "В настоящее время, когда внешняя, прагматическая история Малороссии уяснена многочисленными исследованиями, появившимися во -ой пол. ХІХ в., это, приводимое нашим автором, объяснение причины дарования привилегий грекам должно считаться порядочным анахронизмом" [, с.]. Рецензент наводить той факт, що гетьманські універсали надають пільги не тільки грекам, а й волохам, вірменам, туркам тощо.
Щодо формування грецької громади Ніжина, то її головними передумовами була негативна політика Московії стосовно греків у - рр., що створила певне природне середовище біля її кордонів, де могли зосереджуватися греки, зупинені у своєму тяжінні до Москви. Такими місцями стали Ніжин, Київ, Кролевець [, с.]. Водночас вибір на користь Ніжина пояснювався не лише близькістю до Росії та стримуючою політикою московського уряду щодо грецьких купців. Важливу роль також відігравав той факт, що Київ перебував на кордоні між Річчю Посполитою і часто зазнавав нападів із боку кримських татар. Уже в р., видаючи універсал на торгівельні привілеї, гетьман І. Самойлович, на думку М. Плохинського, мав на увазі, насамперед, греків ніжинських [, с.]. Утім, на відміну від М. Сторожевського, М. Плохинський не говорить про те, що до р. у ніжинських греків могла бути організація, а початок структуризації осередку пов'язує з грамотою митрополита Варлаама Ясинського, за якою дозволялося створення самоврядного церковного братства при церкви ахістратига Михаїла.
Пріоритетність релігійного чинника самоорганізації не стає для автора визначальним у з'ясуванні сутності братства. М. Плохинський справедливо стверджує, що це була "не релігійна, а промислова асоціація" [, с.].
Розглядаючи гетьманські універсали та царські грамоти, що надавали привілеї грекам, автор методично переказав текст відповідних документів, не намагаючись проаналізувати їх. При цьому він, часто відволікаючись на другорядні документи та подробиці, майже не розглянув статут братства та грамоту Катерини ІІ від р. про заснування Ніжинського грецького магістрату. Структуру та функції магістрату М. Плохинський також проігнорував.
Окремим сюжетом дослідження є з'ясування культурних взаємовпливів грецького та українського населення Ніжина. Автор не презентував достатньо чіткої характеристики даного питання. Його висновки суперечливі і майже не аргументовані. Так, в одному місці своєї праці він говорить, що "и мы не думаем отказать греческому обществу в известной степени культурного влияния" [, с.]. Але в більшості зауважень з даного питання М. Плохинський схиляється до відмови грецькій спільноті у серйозних культурних впливах. Особливо він зазначає той факт, що греки, на відміну від поширеного уявлення, не могли культурно впливати на українське населення, оскільки не відзначалися ані лагідним характером, ані злагодою в побуті. Автор наводить численні приклади, коли греки здійснювали розбійницькі напади як на співвітчизників, так і на українців.
Дослідник воліє радше говорити про перейняття греками побутових звичок місцевого населення (причому, не найкращих). Так, автор відзначає, що деякі багаті греки намагалися розглядати власну прислугу як кріпосних, не зважаючи на те, що вони були такими ж переселенцями, але з Волощини [, с.].
В. Ейнгорн звернув увагу на те, що у розпорядженні М. Плохинського були джерела та література
- Київ+380960830922