РОЗДІЛ 2
ВИЗНАЧЕННЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ ДОКУМЕНТА
З ПОГЛЯДУ ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
Те, що існуючі в даний час визначення поняття “документ” неоднозначні, створює
певні труднощі у застосуванні даного поняття. Важливо також уточнити значення
поняття “інформація”, що тісно пов’язане з Документом і відноситься до числа
найбільш багатозначних і важковизначуваних, понять [Див., напр.: 264, с. 58—64;
81; 402; 52, с. 124—129]. Поняття “документ” та “інформація”, а також
класифікацію документа пропонується розглянути з погляду теорії соціальних
комунікацій.
2.1. Місце документа в системі соціальних комунікацій. Документ та інформація
Приналежність документа до системи соціальних комунікацій, можливість
розглядати його як елемент даної системи довів Г. Г. Воробйов [121, 120].
Комунікаційний підхід до визначення Документа застосовували А. Сускі [882],
М.Новакова [870], А. В. Соколов [637]. Про приналежність документа або книги до
систем наукових або масових комунікацій писали багато дослідників [52, 554,
775, 264, 342, 460, 462, 605, 606 та ін.]. Однак комунікаційна природа
документа досліджена, на наш погляд, недостатньо.
Можливо, однією з причин цього є відсутність загальної (єдиної) теорії
комунікації [Див. про це, напр.: 89, с. 68—70; 554, с. 89—101; 542; 96; 259;
260 та ін.]. Її ідеї застосовуються ізольовано в різних науках: лінгвістиці,
теорії масових комунікацій, журналістиці, інформатиці, соціальній психології і
багатьох інших у тих випадках, коли йдеться про передачу якихось відомостей
(сигналів, даних, інформації) від одного об’єкта до іншого. Спочатку теорія
комунікації, більш відома під назвою “теорія інформації”, виникла при вивченні
процесів передачі інформації в технічних системах, таких як телеграф, радіо,
телебачення або ЕОМ. У її джерел (наприкінці 40-х років ХХ століття) стояли
Клод Шеннон і Норберт Вінер. У даній теорії було запропоновано розглядати
комунікацію як систему, що складається з елементів, які знаходяться один з
одним у певних відносинах (див. рис. 2.1) [856]. Основні елементи системи
комунікації одержали таку характеристику:
1-й — джерело інформації, яке виробляє первісну інформацію або “повідомлення”,
що повинне бути передане.
2-й — передавач, який кодує (або модулює) цю інформацію у форму, що підходить
для каналу передачі.
3-й — канал, по якому кодована інформація (або “сигнал”) передається в місце
одержання. Під час передавання сигнал може бути змінений шумом, що надходить
від “джерела шуму”.
4-й — одержувач, що декодує (або перемодулює) отриманий сигнал, щоб відкрити
первісне повідомлення.
5-й — кінцева мета передачі інформації.
Ця схема комунікації (передачі інформації) стала основою для всіх наступних
розробок структури системи комунікації в тій або іншій сфері. Залежно від
об’єкта вивчення в ній деталізувалися або виключалися окремі елементи, але
загальна їхня характеристика відповідала наведеній схемі.
Більш відомий тричленний поділ комунікаційної системи. Назви елементів у ньому
можуть бути різними (і, ймовірно, змінюється їхня характеристика) [Див.: 89, с.
76—77]. Найбільш повно їх перелічив А. В. Соколов [637, с. 8], але і його можна
доповнити, якщо врахувати інші роботи (див. рис. 2.2).
Залежно від того, хто (або що) виступає як передавач і приймач, розрізняють
комунікації: технічні (коли сигналами обмінюються технічні засоби, тобто
вивчається тільки передача сигналу від одного технічного засобу до іншого),
біологічні або зоологічні (обмін сигналами між тваринами) і соціальні або
суспільні (обмін повідомленнями в людському суспільстві) [637, с. 8].
Залежно від характеру комуніката треба розрізняти комунікації: матеріальну
(передачу матеріального, речовинного об’єкта) і ідеальну (передачу деяких
відомостей, сигналів, змістів і т.п., тобто якогось ідеального об’єкта або
того, що прийнято називати інформацією). Інакше кажучи, необхідно розрізняти
комунікацію інформаційну, якщо в ній передається інформація, і неінформаційну,
якщо мова йде про передачу “неінформаційного” об’єкта.
Як матеріальна, так і ідеальна (інформаційна) комунікація може здійснюватися
між різними комунікаторами. Інформаційна комунікація, яка нас цікавить, може
бути як соціальною, так і технічною, зоологічною і т.д. Один з різновидів
інформаційної комунікації — генетична, характерна для будь-яких живих
організмів. Як інформаційну комунікацію можна розглядати навіть взаємодію між
окремими органами або системами органів у людському організмі [19].
Сфера дії теорії інформаційної комунікації, або теорії інформації, або
інформаційного підходу дуже широка і ще не визначена досить точно. Ясно, що
інформаційний підхід — один із загальнонаукових методів пізнання. Тому не слід
відмовлятися від поняття “інформаційна комунікація” і лише іноді, у заздалегідь
обумовлених ситуаціях, припустимо заміняти його терміном “комунікація” без
визначення її виду.
Будь-яка комунікація (зв’язок) здійснюється у певному просторі і часі. Лише
умовно розрізняють просторову і часову комунікацію, підкреслюючи той її аспект,
що береться до уваги. Крім того, можна диференціювати, наприклад, комунікацію
синхронну (відбувається практично моментально, або одномоментно) і діахронну
(відбувається в різний для комуніканта і реципієнта час, забезпечуючи ніби
зв’язок часів). Можна розрізняти комунікацію, якщо так можна сказати,
одномісну, котра відбувається в тому самому місці, і різномісну — коли
комунікант і реципієнт знаходяться в різних місцях під час передавання й
одержання комуніката.
Виходячи з вищесказаного, нелогічно поділяти комунікацію, як це робить А.В.
Соколов [634, 635], на три типи: п
- Київ+380960830922