Розділ 2
МОВНИЙ ДИСКУРС У ХУДОЖНЬОМУ КОНТЕКСТІ
2.1. Формування мистецьких практик художнього читання
Художня розповідь виникла раніше письменності та художньої літератури. Міфи,
легенди, сказання передавались із вуст у вуста. Розповідь разом з танком,
можливо, була головним вираженням художніх потреб і втратила свою першість лише
у зв'язку з винаходом письменності. У давньогрецькій легенді розповідається про
те, як під час боротьби з ворогом спартанці потрапили у скрутне становище і
звернулися за допомогою до дельфійського оракула, щоб він прислав їм сильного і
хороброго полководця, і оракул прислав шкільного вчителя Тіртея, який володів
силою живого слова. Він ішов попереду війська і складав пристрасні гімни воїнам
і з гнівом соромив зрадників і боягузів. У спартанців знову піднявся бойовий
дух і вони розбили ворога [68, 3].
Художнє читання було настільки популярне в давнину через те, що воно служило
засобом передання соціально важливої інформації. Згідно з діалектичним законом
заперечення художнє читання спочатку відігравало значну роль у житті людини,
потім, поступово, з'явилось читання "про себе" і художнє читання майже повністю
занепало, а потім в ХІХ столітті відродилося знову і набуло популярності у ХХ
столітті.
Зробимо спробу коротко прослідкувати історію спаду та піднесення художнього
читання та проаналізувати причини цих змін, а також змін функцій в історії
культури.
У художньому читанні існують дві основні функції: естетична (власне художня) та
прагматична (інформативна). У будь-який історичний період значення функцій
змінюється, виступає на перший план то одна, то друга. Нерівномірність ця
пов'язана з нерівномірністю історичного процесу, з періодами спаду та
піднесення у мистецтві взагалі.
Не заглиблюючись особливо в давню історію, зазначимо, що елліни захоплювались
читанням віршів вголос. Було престижно знати Гомера напам'ять, його часто
декламували. Якщо у міфологічний період головне завдання художнього читання
полягало в тому, щоб передати через міфи різну інформацію, тобто на перший план
тоді виступала прагматична функція, не виключаючи, правда, і естетичну, то в
період Гомера естетична функція виступає на перший план.
Саме тоді відбувалися конкурси виконавців гомерівського епосу (рапсодів).
Велика увага надавалась правильній мові. Якщо актор, припустимо, робив у
спектаклі неправильний наголос у слові, то його обсвистували. В армії
Олександра Македонського були актори, які мали високий чин і яких тримали
спеціально для переговорів з ворогами. Грецькі філософи спеціально займались
вивченням функцій художнього читання. Зокрема, робота Платона "Іон" присвячена
саме аналізу діяльності рапсодів. "Іон" побудовано як діалог Сократа і рапсода
Іона. Сократ висловлює припущення про те, яким повинен бути рапсод.
"Сократ. Отак, Іон, частенько я заздрив Вашому мистецтву рапсодів. Воно завжди
вимагає, щоб ви мали гарний вигляд і були в ошатному вбранні, разом з тим вам
необхідно займатися кращими поетами і, передусім, – Гомером, найкращим з
поетів, і осягати їхній задум, а не тільки завчати вірші. Як вам не заздрити!
Адже не можна стати гарним рапсодом, не вникаючи в те, що говорить поет; рапсод
повинен стати для слухачів тлумачем задуму поета, а впоратися з цим тому, хто
не знає, що говорить поет, неможливо. Так, тут є чому заздрити!
Іон. Ти маєш рацію, Сократ. Для мене це і було найтяжчим у моєму мистецтві; все
ж, гадаю, що я пояснюю Гомера краще всіх.
Сократ. Скажи мені от що, Іоне, не приховуй від мене того, про що я спитаю.
Щоразу як ти добре виконаєш поему і особливо вразиш глядача оповіданням про те,
як Одіссей вискакує на поріг, відкриваючи себе женихам, і висипає собі під ноги
стріли, або як Ахілл кинувся на Гектора, або що-небудь жалібне про Андромаху,
про Гекубу або Пріама, чи при розумі ти тоді, а чи ні, і твоїй душі в нестямі
здається, неначе вона знаходиться там, де вершаться події, про які ти говориш –
на Ітаці, в Трої або ще де-небудь?
Іон. Як добре ти обгрунтував свої слова, Сократе! Відповім тобі одверто. Коли я
виконую що-небудь жалібне, у мене очі повні сліз, а коли страшне і грізне –
волосся стає дибки від страху і сильно б’ється серце.
Сократ. Що ж, Іоне? Невже при тямі людина, яка наряджається в барвистий одяг і,
одягнувши золотий вінок, плаче серед жертвопринесень і свят, нічого не
втративши зі своїх шатів або зазнає страху, знаходячись серед двадцяти – і
навіть більш – тисяч прихильників, коли ніхто його не грабує і не ображає?
Іон. Клянусь Зевсом, Сократе, така людина, по правді сказати, зовсім не при
своєму розумі [167, 139].
Нарешті, Сократ каже, що для успіху справи вкрай необхідне також активне
співчуття слухачів – згідно із законами умовності мистецтва.
Сократ. Знаєш чи ти, що ви доводите до такого стану і багатьох глядачів?
Іон. Знаю, і дуже добре: я щоразу бачу, як глядачі плачуть і перелякано
дивляться, вражені тим, що я говорю.
Сократ. Тепер ти розумієш, що такий глядач – остання з ланок... Середня ланка –
це ти, рапсод і актор, перше – це сам поет" [167, 140].
Те, що висловлює Сократ, схоже на уроки акторської майстерності у театральних
школах: одна із головних функцій читця – не тільки грамотно передати текст, але
й намагатися донести до слухача авторський задум. Сократ говорив також про
перевтілення рапсодів як однієї з умов успіху їх мистецтва, Сократ з Іоном
з'ясовують наскільки рапсод мусить знати всілякі ремесла, мистецтво, історію,
для того щоб повніше вплинути на глядача.
Для Сократа мистецтво розповіді було наповнене особливим смислом, оскільки воно
було пов'язане з його методом пізнання: Сократ книжок не писав, вважаючи, що
спілкування з текстом не можна порівняти із живим спілкуванням – адже книжку не
можна запит
- Київ+380960830922