Розділ 2. АНТРОПОСОФСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРАЛЬНОМУ МИСТЕЦТВІ У 20-х
рр. ХХ ст.
2.1 Містеріальність театрального дійства у постановках «Молодого Театру» та
театру «Березіль»
Розквіт театрального мистецтва в Україні припав на складний час змін, коли,
здавалося б, усе можна почати з нуля і надати нової тональності майбутній
епосі. У найвідчайдушніших «діогенів» відновлювалась надія на «поворот часів»
як на черговий шанс наблизитись до загальнолюдського ідеалу. Наукові відкриття,
що спричиняли песимістичні настрої у передчутті технократичної доби, для
найпрозірливіших і найромантичніших ставали й джерелом оптимізму, оскільки
свідчили про вихід на новий рівень свідомості. Для них усе залежало тільки від
відповідальності людини: яким чином вона скористається новою зброєю, для яких
цілей використає? Тому для активних романтиків це був час діяти: приборкувати
стихію і «творити світ» заново з того хаосу, який залишився їм у спадок. Саме з
таким наміром - діяти і впливати на ситуацію, брати її у свої руки - в Києві у
1916 році заснувався «Молодий театр». З самого початку «молодотеатрівці»
маніфестували себе театром з духовною орієнтацією, який має сказати щось нове.
Вироблена режисером Лесем Курбасом театральна платформа «Молодого театру» стала
поєднанням національних пріоритетів з авангардними ідеями західного мистецтва.
У ній було заявлено ті ж самі цілі, що були характерні для всього європейського
модернізму. До того ж, на хвилі наукових відкриттів Курбас теж вважав за
потрібне поставити й театральне мистецтво на науковий рівень. Тому, фактично,
режисер упроваджував у мистецтві нові канони. Він не стільки заперечив
традицію, за якою український театр розвивався до нього, скільки спонукав
абстрагуватись від неї, щоб відчути дух епохи і відповідно до нього внести в
мистецтво новий потік власне театрального мислення, визволити його від
закостенілих форм шаблону. Це був неминучий і далеко не безболісний шлях
«оновлення».
Таким чином Курбас приходить до потреби привести театр до відповідної тільки
йому мистецької форми. Для цього він звертається до витоків самого театру – до
його праобразу, який вів до грецької трагедії, а відтак – до релігійної
містерії. Так у Курбаса визріває й ідея Театру-Храму, про що неодноразово
згадувалося у вітчизняній літературі (Н.Корнієнко, Д.Лабінська). І саме тут
починає проявлятися й почерпнута у європейській столиці у студентські роки
наука свободи і людиномудрості. Як зауважила Н.Корнієнко, Курбас навчався у
Відні саме тоді‚ “коли тут як ніколи захоплювалися Франциском Асизьким та
Яковом Бьоме‚ життя було просякнуте містикою та романтикою; саме тоді, коли
Європа виявилася особливо чулою до кумира європейського студентства Рудольфа
Штайнера» [67, 18]. За розповідями матері режисера Ванди Адольфівни, Курбас був
знайомий зі Штайнером особисто, відвідував у молодості його студії і навіть
брав участь у його драмах-містеріях [52, 121].
Лесь Курбас найкраще засвоїв від європейського новатора філософію свободи, яка,
полягала, передусім, у звільненні від стереотипів мислення та відшукуванні
духовної першооснови речей. «Штайнер, який спирався у своїй антропософії на
нові природничі відкриття, був близький молодому Курбасові – в рухові через ці
знання до надчуттєвого він відчував великі потенції. Антропософія віщувала
«друге пробудження», не знане побутовою свідомістю» [67, 19].
Таким чином, Штайнер здійснив у Курбасі світоглядну революцію, перш за все,
відкривши йому самого себе. Взагалі, це дуже схоже на Штайнера: він шукав
внутрішнього сенсу в кожній людині. Штайнер пробудив Курбаса, як і багатьох
інших митців (Бєлого, Кандинського, Явленського, Морґенштерна, Штефена, Гессе)
до виявлення закономірностей світу, до відшукування духовного зерна у кожному
явищі, і перш за все – в самому собі. Це була філософія внутрішньої свободи
людини, яка з’являється у гармонії розуму, почуття і волі. І це власне те, що
протягом усього життя шукав Курбас.
Та й узагалі, треба сказати, що Штайнер не був непомітним явищем, а все
популярне потрапляло у поле зору Курбаса, який пристрасно слідкував за змінами
у мистецькому та філософському житті і все прагнув бачити на власні очі. Як
зауважує Н.Корнієнко, «юнацьке захоплення Курбаса Штайнером засвідчувало
щільність зв’язку курбасівських ідей та ідей часу, пошук моральних абсолютів,
характерних для європейського мистецтва початку століття» [67, 21].
Окрім того, Курбаса приваблювало все, що могло прояснити природу людини з її
внутрішнього єства, тобто, приховане: він цікавився і релігіями Сходу, і
тібетською медициною, захоплювався утопіями Платона, Кампанелли, філософією
Руссо, Сковороди. Сучасники режисера відзначали саме таку багатогранність і
цілісність світогляду Курбаса, а його ерудицію називали “активно спрямованою
ерудицією”. “Його цікавили перш за все глибини й висоти людського духу –
пророки, полководці, єретики, утопісти, філософи, великі святі і великі
грішники, тут він знав найменші деталі, в цих питаннях він був дока” [52,
121].
Отже, таємниця людини – це тема, довкола якої Курбас синтезував у світоглядну
єдність найрізноманітніші мистецькі та філософські течії. Тому він був
невипадковим «гостем» у Штайнера, до якого прийшов за підтвердженням своїх
власних здогадів і передчуттів. Це були запитання, з якими Курбас підходив до
світу взагалі. Він справді вірив у божественне призначення людини, в людський
Дух, назустріч якому розкривається свідомість людства, в людське «Я» як частку
цього світового Духу. І це були ті ж самі категорії, про які говорив Штайнер,
пов’язуючи їх з езотеричною традицією. «Складні формули людини,
- Київ+380960830922