РОЗДІЛ 2.
ВИХІДНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗНАННЯ ЯК ФОРМИ ЗВ’ЯЗКУ СВІДОМОСТІ І БУТТЯ.
2.1. Характеристики знання як інтелектуальної складової відношення людини до
дійсності.
2.1.1. Знання як відношення. Анатомія відношення.
Знання - це перш за все духовна форма, що постає основною ланкою у зв’язку
свідомості та буття. Воно цілісно виражає і виявляє специфіку людського
відношення до дійсності. При цьому воно не лише існує у відношенні, а й є
відношення, за влучним зауваженням В.П.Зінченка та М.К.Мамардашвілі, -
“відношення у дійсності” [191, 117; 55, 36-37, 58], чи то - дійсне відношення.
Тому, ставлячи питання про найперші характеристики знання, слід спробувати
з’ясувати, що являє собою людське відношення до дійсності, а далі - чим взагалі
є відношення, в чому полягає зміст категорії відношення. При цьому ми повинні
мати на увазі окреслене у першому розділі органічне поєднання онтології та
гносеології у вивченні знання; у даному випадку йдеться про онтологічні та
гносеологічні окреслення відношення.
Що таке відношення? У чому полягають його структура та пізнавальна евристика?
Зазначимо, що терміни “зв’язок та відношення” постійно використовуються у
філософських текстах та міркуваннях, але знайти більш-менш чітке окреслення їх
змісту не так просто, хоча, здавалося б, якщо специфіку людського буття
окреслюють через відношення [137, 140, 161], то варто було б його прояснити
хоча б до рівня можливого пізнавально-евристичного використання. Досить часто у
дослідницькій літературі, присвяченій питанням діалектики, методології,
соціальній філософії ці поняття - зв’язок та відношення - просто ототожнюються
[567, 53]. Такою є позиція Руткевича М.М. [479, 365], Солопова Є.Ф. [516,
142-143], авторів “Философского энциклопедического словаря”. В зазначеному
словнику відношення характеризується наступним чином: “Відношення - філософська
категорія, що характеризує взаємозалежність елементів певної системи” [589,
470]. І далі: “Зв’язок - це взаємообумовленість існування явищ, відокремлених у
просторі та (або) у часі” [589, 589]. Відмінності у цих визначеннях неістотні.
У деяких випадках відношення розглядається як більш широке поняття, ніж
зв’язок: “Поняття відношення постає більш загальним, ніж поняття зв’язку.
Будь-який зв’язок являє собою відношення, але не кожне відношення постає у
якості зв’язку” [650, 111; 276]. Цитовані тут автори, розуміючи зв’язок як дію,
у подальших своїх міркуваннях не навели жодного прикладу, коли б відношення не
було зв’язком. Хоча саме їх тлумачення ширшого, загальнішого поняття постає
дещо дивним: адже ширше, загальніше повинно включати у свій зміст і зміст своїх
підкласів, тому, припустивши, що відношення є загальнішим від зв’язку, слід
вважати, що кожен зв’язок обов’язково є відношенням, але не кожне відношення є
зв’язком. Певна нелогічність у міркуваннях наведених авторів пов’язана вже із
тим, що, визнаючи всезагальність зв’язку принципом діалектичного мислення,
вони, звичайно, повинні визнати, що немає і не може бути такої реальності, яка
б опинилась за межами даного принципу. Існує і інша, прямо протилежна позиція
щодо співвідношення зв’язку та відношення: “Поняття зв’язку постає
найзагальнішим виразом залежності між явищами, відображенням
взаємообумовленості їх існування та розвитку. Відношення ж визначають
найчастіше як одну із форм, момент всезагальної залежності предметів та
процесів” [521, 154]. Позитивним моментом тут постає визнання відмінності поміж
зв’язком та відношенням, хоча означена відмінність не доведена до деталізованих
прояснень. Б.Рассел в певний період своєї діяльності прийшов до висновку про
те, що вирішальне значення для якісних характеристик дійсності мають не речі, а
відношення між ними [461, 20-25]. Ця позиція, що отримала назву коннекціонізму,
була досить продуктивно використана А.І.Уйомовим у розроблених ним засадах
методології системного підходу [див.: 564; 566]. У вітчизняній філософії саме
А.І.Уйомов приділив серйозну увагу дослідженню сутності відношення і поклав це
поняття (поруч із поняттям речі та властивості) в основу авторської теорії
систем. На мій погляд, заслуговує уваги здійснена А.І.Уйомовим анатомія
відношення, яке постає в своїй дійсності лише в єдності із річчю та
властивістю: відношенням визначається виявлення властивостей речей у їх
взаєминах, а властивість надає відношенню певної атрибутивності. Річ надає
даним категоріям завершеності. Приймаючи ці положення як такі, достовірність
яких підтверджена численними авторськими публікаціями та дослідженнями, вважаю
за можливе висловити й своє бачення деяких аспектів відношення через його
єдність із зв’язком.
На мій погляд, зв’язок має місце там і тоді, де й коли простежується лінія
передавання дії від явища до явища, де явища поєднані через дію структурно або
функціонально. Навіть у тих випадках, коли явища або предмети поєднані не
прямо, а опосередковано, зв’язок існує лише тому, що існують зовнішні та
внутрішні дії у тих предметах, які перебувають у взаємодії. Зв’язок, таким
чином, постає виявленням єдності та взаємозалежності [330, 79, 83]. Можна
послатись у даному міркуванні на приклад із галактичної астрономії: така
елементарна частинка, як нейтрино, грає надзвичайно важливу роль у поясненні
процесів космосу, але, як відомо, її дуже тяжко зафіксувати. Питання
вирішується тільки шляхом з’ясування того, чи вступає нейтрино у якусь
взаємодію? Коли була знайдена ствердна відповідь на це питання, стали можливими
досвіди із даною частинкою, і відкрились ті зв’язки, у яких вона перебуває у
своїх космічних мандрах. Тлумачення зв’язку як передавання
- Київ+380960830922