РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ
НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
Успішне здійснення трансформаційних процесів у суспільстві з метою прискорення соціально-економічного розвитку потребують інших у порівнянні з існуючими засад господарської діяльності, методів та форм управлінських рішень. Досягти масштабних позитивних зрушень можливо тільки в умовах нової якості економічного розвитку на основі впровадження у господарську практику передових досягнень науково-технічного прогресу. Головне тут - це зміцнення зв'язків науки з виробництвом, створення гнучкої та ефективної системи управління розвитком науково-технічного потенціалу, таких організаційно-економічних засад інтеграції, котрі б відкривали шляхи швидкого проходження наукових ідей від їх народження до широкого використання на практиці.
Інноваційна економіка, до якої прагне і на яку покладає великі надії українське суспільство - це комплексний показник якості, динаміки економічної системи держави, системи, що забезпечує зростання обсягів виробництва за допомогою виключно інтенсивних факторів на підставі всебічного розвитку науки і техніки, формування сучасних високотехнологічних укладів, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції.
Відомо, що у числі пріоритетних національних цілей України, визначених Верховною Радою, є збереження та підвищення науково-технічного потенціалу, і це підтверджує продекламований у ст. 54 Конституції України намір держави сприяти всебічному розвиткові науки. У той же час, серед загроз національній безпеці України у науково-технічній сфері, поряд з відставанням у цій галузі від розвинених країн, відпливом наукових кадрів за кордон та зниженням рівня їх виховання, Закон України "Про основи національної безпеки України" також відзначає неефективність державної інноваційної політики.
Підвищення ролі наукового знання і прискорення започаткованих на його основі інноваційних перетворень вимагають ефективної державної участі у цій галузі діяльності суспільства, як вагомої складової чільної науково-технічної політики. Але не менш важливим є також виявлення причин того, чому інновації досі не стали надійним джерелом економічного зростання.
Усвідомлене використання закономірностей науково-технічного прогресу, в тому числі і його соціально-економічних наслідків, може відбуватись при наявності раціональної системи господарювання. На цій підставі, виходячи з реальних можливостей науково-технічної сфери, а також необхідності кореспонденції темпів розвитку науки зі зростанням ефективності життєдіяльності суспільства, можуть визначитися головні напрямки, по яких має йти вдосконалення засобів оцінки результатів науково-технічного розвитку.
Оцінка суспільної і економічної корисності наукових досліджень має свої особливості, враховуючи відносну самостійність і відмінності сфери створення наукових результатів від матеріального виробництва, імовірний характер одержання результатів наукових досліджень, а також те, що ефективність науки не зводиться тільки до економічної ефективності, не меншою за своїм значенням є соціальна функція науки.
Вагомою є роль науки у формуванні наукового змісту сучасних освітянських програм, належному кадровому забезпеченні вищої освіти, процесах інтелектуалізації господарської та суспільної діяльності.
Отже, у цьому розділі постає завдання - на основі аналізу загальних тенденцій розвитку науково-технічної діяльності і особливостей його сучасного етапу - визначити та відпрацювати основні алгоритми науково-технічної політики як загальнодержавного так і регіонального рівня, розглянути понятійний апарат та структуру науково-технічного потенціалу, методологічні аспекти розвитку регіонального наукового комплексу в моделі державної науково-технічної політики, особливості і сучасні тенденції розвитку науково-технічної сфери.
2.1. Особливості сучасного етапу розвитку науково-технічної сфери
Практика останніх років функціонування економіки, її господарського і науково-технічного комплексу свідчить, що державна політика підтримки наукової та інноваційної діяльності ще не сформувалась у систему ефективних організаційно-економічних заходів. Ставлення промисловості до нововведень, які пропонуються наукою, вкрай обережне: підприємства через гостру нестачу обігових коштів вимушені відмовлятись від наукових розробок, впровадження яких принесе користь через декілька років. До того ж втратив платіжну спроможність найбільший замовник науки - держава. Ці обставини перш за все впливають на випуск найскладніших, високотехнологічних наукових виробів. Відсутність попиту на такі розробки примушує як науку, так і виробництво орієнтуватися на техніку низького технічного рівня або зовсім відмовлятись від оновлення виробничої бази.
Так сталося, що з часів Радянського Союзу Україні дістався у спадщину потенційно потужний, але структурно дуже викривлений науково-технічний потенціал, який мав надто мало самодостатніх та самовідтворювальних розділів, котрі б забезпечували повний, замкнутий цикл у ланці "потреба - дослідження - виробництво - споживання - нова потреба". До того ж, в Україні були зосереджені, як правило, лише попередні ділянки науково-технологічного ланцюжка, а завершальні роботи та їх отримувачі здійснювались і знаходились майже виключно у Росії. Це вимагало планомірної, виваженої роботи, спрямованої не лише на структурну адаптацію науки до потреб економіки, а й на пристосування її до нових умов господарювання, тому що завдяки високому потенціалу науки, її здатності до гнучкої зміни пріоритетів в залежності від зовнішніх та внутрішніх факторів впливу, наука мала стати тим локомотивом, який здатен піднести економіку держави на новий, вищий рівень.
Відзначимо також, що соціально-економічні умови, в яких формується самостійна науково-технологічна система, до цього часу залишаються вкрай несприятливими для створення відповідного інноваційного та інвестиційного клімату, гармонійного організаційного поєднання складових науково-технічного прогресу з ринковими т
- Київ+380960830922