Формування системи звітності сільськогосподарських підприємств та її облікового забезпечення

РОЗДІЛ 2
КРИТЕРІЇ ФОРМУВАННЯ І СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ
ВНУТРІШНЬОЇ Й ЗОВНІШНЬОЇ ЗВІТНОСТІ
2.1. Зумовленість поділу звітності на внутрішню і зовнішню
ієрархією управління
Організація звітності у сільському господарстві на даному етапі управлінської
діяльності не має чіткого поділу на внутрішню і зовнішню. Це зумовлено, на нашу
думку, двома важливими обставинами. Перша з них за важливістю і впливом на
організацію звітності у сільгосппідприємствах – інерційність управлінської
системи, яка успадкована і не зазнала кардинальних змін, оскільки основні її
ланки – районні та обласні управління сільського господарства і продовольства,
спеціалізовані об’єднання типу «Плодовочгосп», «Насіннєовоч», та ін., а також
Міністерство аграрної політики України практично виконують такі ж функції, що і
до впровадження ринкових відносин у народногосподарському комплексі.
Друга пов’язана з недоліками методології бухгалтерського обліку і звітності,
оскільки донині немає його поділу на фінансовий та управлінський. Не дивлячись,
що в Україні прийнято цілий ряд положень (стандартів) бухгалтерського обліку,
такий поділ за ними зробити неможливо.
Зумовлено це відсутністю юридичного розмежування інформації за конкретизованими
показниками, які мали б бути недоступні зовнішнім користувачам, бо прийнята
Кабінетом Міністрів України постанова про комерційну таємницю [229] має надто
загальний характер. Тому і в сучасних умовах, коли більшість
сільськогосподарських підприємств реформовані, втручання державних органів,
особливо, контролюючих, у їхню діяльність повсюдне.
У той же час, як підкреслює академік Саблук П. Т., застосування економічних
методів управління на макро- та на мікрорівнях є наслідком вирішення
невідворотної суворої дилеми, що постала з особливою гостротою у середині 80-х
рр., або відмовитися від командно-адміністративних методів, від цього кредо
планово-розподільчої системи, або ж продовжити повільне, але з додатним
вектором прискорення, сповзання до кризи, яке в будь-який момент могло
перетворитися в обвальне падіння, в економічну катастрофу [256, с.3].
Погоджуючись з таким висновком, попутно зауважимо, що оскільки таке вирішення
було вимушеним, то воно залишилось половинчастим, що й проявляється у всіх
аспектах як управлінської діяльності, так і в організації її інформаційного
забезпечення через систему звітності. Тому традиційність підходу до організації
звітності, яка сформувалась протягом тривалого періоду адміністративного
регулювання економіки, проявляється і зараз.
У будь-якому органі управління сільськогосподарським виробництвом проводиться
зведення звітності сільськогосподарських підприємств за традиційною методикою,
яка полягає у підсумовуванні абсолютних показників площ культур, поголів’я
тварин, валового виробництва продукції, витрат виробництва, доходів (виручки)
від реалізації, зрештою, фінансових результатів. На основі цих зведених даних
потім вираховуються середні значення показників урожайності
сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, собівартості одиниці
продукції тощо та, в кінцевому підсумку, прибутковості її виробництва. При
цьому ці усереднені дані згладжують полярні показники роботи окремих
сільгосппідприємств, що не дає можливості для їх об’єктивної оцінки.
Причому тут мова йде не про навмисне вуалювання негативних результатів роботи,
оскільки така вада звітності є у всіх без винятку випадках подання усереднених
даних з будь-якої сукупності суб’єктів господарювання, бо тут спрацьовує
алгебраїчний принцип підсумовування позитивних (зі знаком „плюс”) та негативних
(зі знаком „мінус”) відхилень фактичних значень звітних показників у динаміці
за певні періоди. В цілому ж ці значення інколи зумовлюють викривлення
узагальненого результату у звітності в протилежних напрямках.
Зокрема, це можна проілюструвати за даними “Звіту про фінансові результати”
щодо ефективності виробництва сільськогосподарської продукції ( табл.2.1)
Таблиця 2.1
Групування сільськогосподарських підприємств Тернопільської області
за окупністю виробництва
Групи підприємств
Роки
Відсоток до загальної кількості підприємств
Показники
Виручка
(дохід) від реалі­зації продук­ції, тис. грн
Собівартість реалізованої продукції,
тис.грн
Прибу­ток,
(+) або
зби­ток,
(-),
тис.грн
Рівень рентабель-ності (+),
збитко­вості
(-), %
Прибуткові
1998
4,8
13740,2
12582,6
+1157,6
+9,2
Збиткові
95,2
301136,6
477879,7
-176743,1
-36,9
Разом
100,0
314876,8
490462,3
-175585,5
-35,8
Прибуткові
1999
8,0
27196,4
24612,1
+2584,3
+10,5
Збиткові
92,0
319643,1
478514,0
-158870,9
-33,2
Разом
100,0
346839,5
503126,1
-156286,6
-31,1
Прибуткові
2000
54,1
499289,2
416949,2
+82340,0
+19,7
Збиткові
45,9
65642,7
111258,8
-45616,1
-41,0
Разом
100,0
564931,9
528208,0
+36723,9
+6,9
Прибуткові
2001
61,1
571126,3
421026,4
+90099,9
+21,4
Збиткові
38,9
50465,1
63586,0
-13120,9
-20,6
Разом
100,0
561591,4
484612,4
+76979,0
+15,9
Прибуткові
2002
30,7
502012,2
484854,0
+17158,0
+3,5
Збиткові
69,3
68132,2
104824,6
-33692,4
-33,1
Разом
100,0
570144,4
586678,6
-16534,2
2,8
За даними зведеної звітності можна зробити помилковий висновок про відносно
задовільну роботу менеджерів сільськогосподарських підприємств та органів
управління галуззю щодо зменшення збитковості виробництва. Адже протягом
1998-2002 рр. рівень збитковості знизився на (35,8-2,8) = 33,0 пункта, а у
2000-2001 рр. сільське господарство було навіть рентабельним. Однак за
зведеними даними мимоволі приховано те, що за цей період тенденція до зниження
рівня окупності витрат була доволі стійкою. На фоні нетривалого зростання
рен