РОЗДІЛ 2
СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬОГО
СПРИЙМАННЯ РІЗНИХ ВИДІВ МИСТЕЦТВ
2.1. Психолого-педагогічні проблеми художнього сприймання
Пошуки науково-обґрунтованої системи взаємозв'язків різних видів мистецтв у
процесі вивчення української літератури неможливі поза теорією і практикою
художнього сприймання, що зумовлює кероване залучення особистості до надбань
культури.
Художнє сприймання належить до найактуальніших і найскладніших багатоаспектних
проблем; його вивчають філософи, соціологи, естетики, психологи, фізіологи,
математики, кібернетики, літературознавці, мистецтвознавці. Сучасне художнє
сприймання - це барвиста, розмаїта картина різноманітних підходів, методів і
концепцій, які мають завдання упорядкувати безперервний потік емпіричних даних.
Запропоновано десятки визначень поняття сприймання: воно розглядається як
переробка інформації [332]; як різновид діяльності [82]; як акти мислення,
тлумачення властивостей предмета, знаходження систем різних зв'язків і
співвідношень у об'єкті [566, 567]; як розв'язання завдання [94]; як творчий
акт, співтворчість, "не пасивне засвоєння того, що створено митцем, а активна
діяльність уяви, народження гамми асоціацій, виникнення нових емоцій" [253]; як
складний процес, який включає в себе не тільки образ зовнішньо-матеріального
боку твору мистецтва, а й проникнення в його духовний зміст [489, 362, 46, 152,
371]; як процес і результат побудови образу [395, 484, 268]; як художня
комунікація або як суб'єктно-об'єктне відношення [484]; як форма репрезентації
внутрішнього функціонального механізму мистецтва [268].
За цією множинністю дефініцій приховуються, на наш погляд, дві обставини:
по-перше, багатомірність явищ, пов'язаних із перцепцією мистецтв, і по-друге,
відсутність загальної теорії сприймання. Проте незважаючи на розходження
поглядів науковців у визначенні поняття перцепції і вибір різних точок зору на
досліджувану проблему - аж до діаметрально протилежних (скажімо, про повну
автономію художнього сприймання, відповідно до якого адекватно авторському
задуму твір сприймається лише самим митцем, з іншої - уявлення про повну
адекватність справжньої художньої перцепції авторському задуму) - спеціалісти
доходять висновку, що сприймання - це складова частина глобальних знань про
людину, одна із найважливіших ланок історії мистецтва і закономірностей
розвитку духовної культури.
Проблема сприймання має насичену колізіями історію, яка достатньо повно описана
в літературі. Сучасна ж теорія художнього сприймання пов'язана з іменами
І.Зязюна, В.Блудової, О.Костюка, Г.Кечхуашвілі, Д.Кучерюка, О.Лановенка,
В.Медушевського, Б.Мейлаха, Є.Назайкинського, О.Органової, А.Сохора,
Л.Столовича, Б.Целми.
Від другої половини 60-х років ХХ століття психологія сприйняття як галузь
наукового знання суттєво перебудувалася; вона відійшла від традиційних проблем
перцепції простору, а натомість центральне місце серед досліджень зайняли
питання розпізнання образів, формування когнітивних
(інформаційно-процесуальних) структур, моделювання сенсорно-перцептивних
процесів. Можливості використання комп'ютера стимулювали появу сучасних
модифікацій психофізіологічних методик вивчення сприйняття (скажімо, процедур
реєстрації руху очей, голови і рук, аналізу викликаних потенціалів).
Активізація досліджень у царині художнього сприймання (60-70 роки ХХ століття -
справжній спалах!), коли зусиллями різних спеціалістів-літературознавців,
музикознавців, мистецтвознавців, естетиків, психологів, ця проблема отримала
статус однієї із найбільш актуальних і перспективних у сфері вивчення суті і
специфіки процесу художнього осягнення світу.
Ідея комплексного підходу до вивчення процесів художньої творчості і художнього
сприймання силами багатьох наук швидко отримала визнання, цьому сприяв, на нашу
думку, вихід науково-практичного збірника статей "Співдружність наук і таїни
творчості" [457].
Для реалізації цієї ідеї було створено Комісію комплексного вивчення художньої
творчості при Науковій раді з історії світової культури АН СРСР; видруковано
серію тематичних збірників статей, в яких розглядалися проблеми загальної
теорії й історії мистецтва. Перший збірник цієї серії "Художнє сприймання"
присвячується проблемам перцепції різних видів мистецтв. Науковці переконували,
що засвоєння художніх цінностей - особлива діяльність, споріднена із їхнім
створенням: "Поза явищами мистецтва не виникає і художнього сприймання" [514;
6].
У передмові до збірника "Сила мистецтва" її автор М.Храпченко акцентує увагу на
принципово важливих положеннях, на яких має ґрунтуватися аналіз проблеми
художньої перцепції; переконує, що сприймання творів кожного із видів мистецтв
має свої особливості, які пов'язані з їхньою специфікою, зі своєрідністю їхніх
функцій. Із цими твердженнями ми погоджуємося і сьогодні. Це правда, що
мистецтво слова, окрім драми, не потребує професійних виконавців. Але без них
музичне мистецтво не може пізнати велика кількість слухачів. На шляху
дослідження музичного сприймання є деякі перешкоди. Мистецтвознавець, який
вивчає музичну образотворчість, завжди посилається на твір і його нотний текст,
а під час дослідження питань виконавства опертям завжди є його вияв - живе
звучання. Багато вчених стверджують, що жоден інтерпретатор, навіть
найгеніальніший музикант, не спроможний вичерпно потрактувати нотний текст.
Виконуючи музику, артист ніби створює її заново, народжує нове, особливе,
подаючи у власній інтерпретації, і тим самим заявляє про свою творчу
самостійність. Проте саме співвідношення мистецтва виконавця з мистецтвом
творця є неоднорідним - в одному
- Київ+380960830922