Р о з д і л 2
Формування і розвиток наукового потенціалу аграрної сфери
суспільного виробництва
2.1. Система наукових та науково – дослідних установ в аграрній сфері
Організація інноваційної діяльності тісно пов’язана, насамперед, із всебічним
господарським використанням інноваційного капіталу, переорієнтацію в системі
державного регулювання та широке заохочення підприємництва, приватної
ініціативи. Інтелектуальний капітал це ресурс, який характеризує
інтелектуальний потенціал підприємства (організації) і є єдиним із критеріїв
визначення його конкурентоспроможності. На рівні підприємства (організації)
інтелектуальний капітал визначається сумою трьох складових:
Людський капітал - сукупність знань, навичок, творчих здібностей, а також
спроможність власників творчих ідей відповідати новітнім вимогам.
Структурний капітал - організаційна структура, програмне забезпечення, бази
даних, патенти, товарні знаки, ліцензії, а також організаційний механізм, які
забезпечують високу продуктивність працюючих та оптимальне функціонування
організації.
Споживчий капітал – майбутні споживачі (користувачі) наукової продукції та
спроможність останньої задовільнити їхні запити.
За формою власності інтелектуальний капітал приватний, державний або
колективний. Це залежить від суб’єкта, який володіє, користується та
розпоряджається результатами інтелектуальної творчої діяльності.
Можливою базою інтелектуального капіталу та створення інноваційної продукції в
аграрній сфері є наукові установи Української академії аграрних наук. У 2005
році в її складі нараховувалося 71–наукова установа. Підпорядковані Українській
академії аграрних наук наукові установи поділяються за відділеннями:
землеробства, рослинництва, зоотехнії, ветеринарної медицини, харчової та
переробної промисловості, механізації та електрифікації, аграрної економіки та
земельних відносин, регіональних центрів наукового забезпечення
агропромислового виробництва. До складу відділень входять науково–методичні
центри та інститути. Кількісний склад має такий вигляд: землеробства–9;
рослинництва–22; зоотехнії–11; ветеринарної медицини–3; харчової та переробної
промисловості–3; механізації та електрифікації–3 ; аграрної економіки і
земельних відносин–1; регіональні центри наукового забезпечення–19.
Найважливішими результатами роботи науково-дослідних установ Української
академії аграрних наук у 2005 році - це виконання фундаментальних та прикладних
досліджень за:
32–науково-технічними програмами та 6 науково-технічними проектами УААН на
2001-2005 роки з розв’язання актуальних проблем аграрної науки та розвитку
галузей АПК;
“Програмою виробництва технологічних комплексів машин та обладнання для
агропромислового комплексу на 1998-2005 роки”;
“Тематичним планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок на
2003 рік ” Міністерства аграрної політики України та іншими програмами і
планами .
У 2003 році науковими установами УААН завершено 872 наукових розробки, а
освоєно виробництво – 907. Протягом 2000-2003 років спостерігалося підвищення
експериментального впровадження інновацій регіональними центрами наукового
забезпечення агропромислового виробництва. Кількість агроформувань, які
здійснювали експериментальне впровадження інновацій у 2000 році, становила–327,
у 2001–346, у 2002–458, 2003–838. Порівняно з 2000 роком у 2003 році
збільшилась кількість агроформувань, які здійснювали освоєння інновацій, у 2,2
рази і становила 2090 одиниць. Загалом за 2000-2003 роки освоїли інновацій 4631
агроформування регіональних центрів наукового агропромислового виробництва,
підпорядкованих Українській академії аграрних наук [105].
З розвитком ринкових відносин інноваційна продукція стає товаром, якому
притаманні всі властивості та вартісні категорії суспільного продукту. Разом з
тим, оцінюючи таку продукцію, як товар, не слід проводити аналогів із
продукцією матеріального виробництва, оскільки це особливий товар. Кожен вид
такого товару за складом і формами прояву своїх внутрішніх якостей має
індивідуальні , майже неповторні складові, містить у собі наукову інформацію,
що належить тільки йому. Наукові знання як товар, що пропонується на ринку
споживачеві, можуть бути у двох варіантах: у вигляді результату уже здійсненої
науково - дослідної та науково - конструкторської роботи, або у вигляді
пропозицій на проведення такої роботи. При входженні у ринкові відносини дуже
важливо визначити частини сфери наукових знань, що підлягають комерціалізації,
врахувати об’єктивні вимоги при оцінці вихідної науково – технологічно -
технічної продукції як товар [104, 133, 165].
Нажаль, нині, в період хронічного дефіциту державного бюджету, різко
скорочується кількість замовлень зі сторони товаровиробників, інших комерційних
структур. Наукові установи в основному орієнтуються на бюджетне й позабюджетне
фінансування тих пріоритетних прикладних досліджень, наукових розробок вихідна
продукція яких, ставши товаром характеризується можливістю швидкого освоєння,
високою ефективністю, коротким терміном окупності і вирішує першочергові
економічні чи технологічні завдання володарів інновацій.
Активізація інноваційної діяльності не можлива без ринку інноваційної
продукції. Тому нинішня діяльність науково - дослідних організацій набуває
ринкового характеру. Основні результати їхньої діяльності доходять до
споживачів через ринок, тобто він є основною формою практичної реалізації
результатів завершених науково-технічних робіт. В процесі становлення ринку
інноваційної продукції особливо важливим є викорис