РОЗДІЛ 2
ПОНЯТТЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
2.1. Огляд результатів основних теоретичних досліджень поняття цивільно-правової відповідальності
Як вже зазначалося у попередньому розділі даного дисертаційного дослідження, науковці застосовують два підходи до визначення поняття цивільно-правової відповідальності: при першому (моністичному) цивільно-правова відповідальність розглядається як єдине ціле і відповідно визначається її єдине поняття, при другому (дуалістичному) договірна та недоговірна відповідальність розглядаються окремо та відповідно визначаються їх поняття. Перший підхід традиційно застосовується науковцями країн романо-германської правової сім'ї (за окремими виключеннями), другий - вченими країн англосаксонського права.
Остання обставина обумовлена насамперед структурними особливостями системи права зазначених країн. Якщо взяти країни англосаксонської правової сім'ї, то там питання щодо розробки єдиного поняття цивільно-правової відповідальності навряд чи доцільно ставити. Так, якщо в Україні, як і в більшості країн романо-германської правової сім'ї, договірне і деліктне право є частинами зобов'язального права, котре, в свою чергу, є підгалуззю цивільного права, то в країнах англосаксонської правової сім'ї не існує єдиної системи зобов'язань, яка будується на загальних принципах, зокрема, наприклад, у США договірне право вважається самостійною галуззю права, яка існує відокремлено від деліктного права [166]172. Крім того, в країнах романо-германської правової сім'ї серед засобів захисту цивільних прав та інтересів виокремлюються заходи відповідальності, а у країнах англосаксонської правової сім'ї існує єдина система засобів захисту потерпілої сторони.
Традиційно найбільш послідовно моністичний підхід до визначення поняття цивільно-правової відповідальності простежується у французькій цивілістичній літературі [476]173 та в юридичній літературі країн, які до розпаду колишнього СРСР входили до його складу як союзні республіки (в тому числі й України).
Разом з тим, сучасні вітчизняні науковці інколи не враховують зазначені обставини. Так, зокрема прибічником дуалістичного підходу є вітчизняний науковець А.Л. Ткачук, який вважає, що норми про відповідальність, закріплені у чинному цивільному законодавстві, не утворюють якоїсь цілісної єдиної системи, оскільки фактично належать до різних видів (режимів) відповідальності. Зокрема, до різних видів відповідальності належать договірна й позадоговірна відповідальність, чим зумовлена наявність численних розбіжностей між ними [409]174.
Більш того, він стверджує, що переважно ідеологічні прагнення обґрунтувати єдність і цілісність системи юридичної відповідальності призвели до наділення цивільно-правової відповідальності не властивими їй "загальними" ознаками, функціями тощо, що істотним чином позначилося на її розумінні і призвело до виникнення численних внутрішніх протиріч [409]175.
Як бачимо, зазначений автор виходить з того, що єдність і цілісність системи юридичної відповідальності є штучною, оскільки забезпечується не реально існуючими зв'язками між її елементами, а лише "ідеологічними прагненнями". Дійсно, за великим рахунком, саме право є ідеологією176, штучним інструментом, який винайшли люди для управління суспільством, а термін "юридична відповідальність" також є теоретичним утворенням, оскільки на практиці завжди застосовується не абстрактна юридична відповідальність, а конкретний її різновид. Але при цьому чи не існують такі загальні ознаки (забезпечення державним примусом, покладення на особу нового (додаткового) обов'язку зазнати певних позбавлень, який не існує до скоєння правопорушення), які є властивими всім видам юридичної відповідальності? І чи не володіють договірна та недоговірна відповідальність загальними рисами, що дозволяє охопити їх єдиним поняттям "цивільно-правова відповідальність"?
Незважаючи на відмінності й особливості договірної [59]177 та недоговірної відповідальності, що зумовлюють суб'єкт відповідальності, обсяг відповідальності, підстави звільнення від відповідальності тощо, зазначені види відповідальності мають і загальні риси. Насамперед, недоговірна відповідальність, як і договірна, завжди передбачає покладення юридичного обов'язку примусового характеру, реалізація якого викликає у правопорушника негативні майнові наслідки" [56]178. І договірна, і недоговірна відповідальність спрямовані не безпосередньо на особистість правопорушника, а здійснюють вплив через його майнову сферу. Покладення на правопорушника будь-якого із зазначених видів цивільно-правової відповідальності означає виникнення у нього обов'язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. При цьому зазначений обов'язок не забезпечується зустрічним наданням блага. Крім того, як договірна, так і недоговірна відповідальність є відповідальністю одного контрагента перед іншим, правопорушника перед потерпілим. Загальним для обох видів відповідальності є й ініціативний характер застосування: обидві можуть бути реалізовані виключно на підставі волевиявлення учасників цивільних правовідносин [38]179.
Як вже зазначалось у першому розділі цієї роботи, поняття цивільно-правової відповідальності є одним із найдискусійніших питань цивілістики. На підставі аналізу теоретичних досліджень поняття цивільно-правової відповідальності можна стверджувати, що науковці в основному визначають зазначене поняття через категорії "санкція", "обов'язок", "правовідношення". Відповідні судження вчених умовно можна назвати концепціями відповідальності як санкції, як обов'язку, як правовідношення. Умовність такого визначення пояснюється, по-перше, специфікою побудови наукових теорій в юридичній науці, по-друге, певною лаконічністю представлених наукових позицій, що виражається у відсутності розгорнутого опису отриманих наукових результатів.
Так, наприклад, на думку О.С. Іоффе, "цивільно-правова відповідальність є санкція за правопорушення, що тягне для порушника не