розділ 2.1) і:
базується на міжнародних рівнях володіння мовою (відповідно до ЗЄР) та
професійних і навчальних уміннях;
відповідає національним кваліфікаційним рівням досягнень;
охоплює професійний та академічний зміст (сфери предметних знань); ситуативний
зміст (контекст, у якому представлені матеріали, види діяльності і т.ін.);
прагматичний зміст (необхідні практичні та корисні вміння);
враховує попередній досвід студентів, їхні потреби в навчанні та кінцеві
результати.
Відбір змісту іншомовної СКК студентів нефілологічних спеціальностей базується
на аналізі національних та міжнародних освітніх стандартів, загальних
професійних вимог і потреб студентів.
Проблеми визначення мети та змісту формування іншомовної соціокультурної
компетенції студентів-філологів досліджувались Л.В.Ананьєвою [14],
В.Г. Костомаровим, Є.М. Верещагіним [77, 78], Г.Д.Томахіним [388-390],
Н.Ф.Бориско [58, 59], С.Ю. Ніколаєвою [369], Н.К.Скляренко [354] та ін.
Дослідженню змісту СКК студентів технічних спеціальностей присвячено роботи
В.М.Топалової [392, 393] та М.Г. Корочкіної [224]. Питання щодо змісту
іншомовної СКК студентів нефілологічних спеціальностей (майбутніх правознавців,
екологів, соціальних працівників, політологів, економістів) з позицій їх
фахової підготовки у вітчизняній педагогічній науці не розглядались.
Перш ніж спроектувати зміст іншомовної СКК, треба визначитись з підходами, які
покладено в основу навчання іноземної мови студентів нефілологічних
спеціальностей в українських університетах.
У той час, як у Європі все більшого розповсюдження набувають
конструктивістський, компетентнісний (Н.Н.Єршова [175], Л.Ф.Мазій [264]),
культурологічний, ситуативно-контекстний (А.А.Вербицький [71]) та інші сучасні
підходи, в Україні за останні 25 років у практику навчання іноземної мови на
всіх рівнях запроваджено широко відомий комунікативний підхід, який довго
вважався чи не єдиним дійсно ефективним підходом для навчання спілкування.
Комунікативний підхід до навчання мови зародився в 70-і рр. ХХ ст. у відповідь
на висунуту N.Chomsky теорію про ідеального носія іноземної мови [455]. В 1972
р. D.Hymes пропонує концепцію комунікативної компетенції, в якій особлива увага
приділялась соціолінгвістичному компоненту, що зв’язував мову і культуру [492].
В СССР цей підхід набув широкого розповсюдження у 80-і рр. минулого століття
завдяки роботам Г.О. Китайгородської та ін. В Україні прибічницею даного
підходу виступила Т.Л.Сірик, якій вдалося на практиці довести переваги
комунікативного підходу до навчання англійської мови: її учні вільно
спілкувались англійською мовою на повсякденні теми. На рівні вищого навчального
закладу питання впровадження комунікативного підходу досліджувалось
В.А.Хоменко, Н.О.Загородньою та ін. З часом з’ясувалось, що розроблена
Г.О.Китайгородською [205] інтенсивна методика використання комунікативного
підходу ефективно спрацьовувала лише в аудиторії дорослих людей, які мали
яскраво виражену внутрішню мотивацію до оволодіння іншомовним спілкуванням
(подорож за кордон, просування по службі, отримання доступу до іншомовних
джерел інформації тощо). До того ж, система навчання іншомовного спілкування за
Г.О.Китайгородською вимагала додаткового обладнання, тривалого занурення в
іншомовне середовище, чого неможливо було досягти в умовах урочної системи
навчання в школі чи лекційно-семінарської системи в університеті. Намагання
окремих ентузіастів використовувати елементи запропонованої системи в школі чи
вищому навчальному закладі виявились безрезультатними, оскільки відомо, що
вилучення будь-яких елементів системи призводить до руйнування всієї системи.
Тому з часом інтенсивна методика комунікативного підходу поступилася іншим
підходам, реалізація яких не була пов’язана із створенням спеціальних умов
навчання та тренінгом учителів чи викладачів.
Останнім часом у зв’язку з новими вимогами постійно змінюваної дійсності та з
огляду на те, що іноземна мова розглядається як інструмент міжкультурного
спілкування, в провідних університетах спостерігається паралельне впровадження
культурологічного підходу до навчання іноземної мови. В.А.Сластьонін відзначає
важливість культурологічного підходу до формування змісту освіти, тому що для
нього гуманітарна культура «є упорядкована сукупність загальнолюдських ідей,
ціннісні орієнтації та якості особистості, універсальні способи пізнання та
гуманістичні технології професійної діяльності» [357, c.28 ]. У нашому
дослідженні, яке ставить за мету визначення педагогічних засад формування
іншомовної СКК, ми також спираємось на культурологічний підхід до навчання
іноземної мови. Що ж стосується комунікативного підходу, то треба мати на
увазі, що, згідно з дослідженнями, проведеними фахівцями Британської Ради в
Україні в період роботи над Програмою з англійської мови для професійного
спілкування, лише одна третина студентів нефілологічних спеціальностей вивчає
англійську мову для подальшого усного спілкування з іноземцями; дві ж третини
опитаних вивчають мову для того, щоб читати й розуміти іншомовну професійну
літературу за обраним фахом, мати доступ до інформації та спілкуватись з
зарубіжними колегами через Internet. Тому, на нашу думку, не слід переоцінювати
переваги комунікативного підходу, беручи до уваги реальні пріоритети майбутніх
фахівців. Натомість треба створити педагогічні та організаційні умови, за яких
кожен студент мав би змогу свідомо обирати свій власний шлях опанування
іноземної мови, зважаючи на перспективу подальшого працевлаштування та
можливості самоосвіти.
Із зміною пріори
- Київ+380960830922