РОЗДІЛ 2
ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНІ МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Ресурсне забезпечення підвищення технічного рівня машинобудівних
підприємств
Традиційно взагалі для нашого виробництва характерне домінування мети над
ресурсами. Але саме ресурси – обмежувач будь-якого завдання. Щоб виконувати
реальні цілі, потрібно враховувати наявні ресурси. У свою чергу, щоб ресурсів
було більше, необхідно забезпечити досягнення реальних цілей. А ресурси в нас
є, і вони закладені в резервах. Підвищення науково-технічного рівня виробництва
– це реальна мета. Слід шукати, знаходити й ефективно використовувати наявні
резерви виробництва.
Наше промислове виробництво є найбільш енергоємним у Європі. Україна імпортує
більше 41% загального обсягу споживання енергетичних ресурсів. При цьому
ефективність їхнього використання на наших підприємствах дуже низька, приблизно
в 6 разів нижче, ніж в інших країнах з таким же рівнем доходів, не кажучи вже
про порівняння з країнами з розвинутою економікою. Наприклад, якщо у Німеччині,
енергоємність ВВП складає 0,19 кг умовного палива на 1 дол. США, то в Україні –
1,91 кг [161, 175].
Головне в цьому питанні - не проста констатація фактів про неефективне
використання матеріально-енергетичних витрат, а пропозиція економічно
обґрунтованих заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання
матеріально-енергетичних ресурсів. На наш погляд, до таких заходів варто
віднести, насамперед, застосування чіткого нормування енергетичних витрат. Для
цього поряд з технологічними післяопераційними картами необхідно розробляти
енергетичні карти, які визначають витрати енергії на кожну технологічну
операцію.
На підприємстві чітко повинен дотримуватися баланс між прогресивно
обґрунтованою потребою в енергії і витраченою у процесі виробництва. При
недотриманні балансу повинен бути проведений жорсткий аналіз причин з
фіксуванням відповідальних і розробкою оперативних заходів, спрямованих на
усунення дисбалансу. Комплексне вирішення завдання нормування використання усіх
виробничих ресурсів – матеріальних, трудових і енергетичних поряд з їхнім
систематичним обліком і аналізом вимагає нового наукового підходу до вибору
технології виробництва.
Варто звернути пильну увагу на необхідність органічного поєднання розвитку, як
основного машинобудівного виробництва, так і його технічного обслуговування. З
позицій системного підходу основне виробництво і технічне обслуговування
створюють єдиний виробничий процес і повинні в цій цілісності і комплексності
розглядатися. Технічне обслуговування є підлеглим до основного виробництва, але
воно не є другорядним за важливістю. Темпи його розвитку на виробництві завжди
істотно відставали від темпів розвитку основного, а у теперішній час це
відставання ще більш разюче. Тому ліквідація відставання у сфері технічного
обслуговування виробництва – ще один резерв у підвищенні технічного рівня
виробництва.
У машинобудуванні здійснюється поступове впровадження інформаційних систем,
призначених для комплексного вирішення завдань автоматизації проектування,
інженерного аналізу і технологічної підготовки виробництва, а тому й покращання
технічного рівня підприємства [20, 183].
Розширення міжнародної кооперації при виготовленні складної технічної продукції
призводить до необхідності використання комплексних інформаційних систем на
всіх етапах життєвого циклу виробу. Відповідно до міжнародного стандарту
управління якістю продукції до числа таких етапів належить технологічна
підготовка виробництва, у тому числі підготовка управляючих програм для ЧПУ,
технічна допомога в обслуговуванні. Слід зазначити, що мова йде не про
підвищення автоматизації окремих підрозділів, а про організацію принципово
нового інформаційного середовища життя виробу.
Також необхідне на сучасному машинобудівному підприємстві застосування сучасної
системи технічного обслуговування. Вона повинна базуватися на автоматизованому
визначенні особливостей контрольної системи, їхній оцінці за фізичним станом, а
не за середньостатистичними показниками; на автоматизованому оперативному
діагностуванні стану системи – здійснення постійного моніторингу за
функціонуванням обладнання з використанням систем діагностики, поновлення
працездатного стану системи шляхом усунення причин відмовлень. Також слід
зазначити необхідність створення при машинобудівних підприємствах центрів
технічного обслуговування, у функцію яких у тому числі, входила б організація
робіт з формування управляючих програм для верстатів з ЧПУ і гнучких виробництв
[19].
Але найголовніший виробничий резерв – це людський фактор. Якщо матеріальні
ресурси у світі обмежені, то можливості людського інтелекту – безмежні.
Інтелект людини є головною продуктивною силою в сучасному світі; він забезпечує
економіку інноваціями та інформацією, які є рушіями науково-технічного прогресу
в інформаційному суспільстві.
При значних матеріально-енергетичних витратах у кожній одиниці ВВП питома вага
заробітної плати надзвичайно низька. Тому вирішальним фактором і резервом для
вирішення проблем, у тому числі з підвищенням технічного рівня виробництва, є
зменшення матеріально-енергетичних витрат за рахунок використання й
мотиваційного механізму, спрямованого на підвищення ефективності усього
виробництва. Структурно-інноваційний шлях розвитку - соціально-орієнтований.
Тобто в даний час людський фактор є основним джерелом економічного росту.
Найважливішою задачею по забезпеченню переходу до структурно- інноваційного
типу економічного росту є визначення того, що машинобудування є прі
- Київ+380960830922