РОЗДІЛ 2
ОБГРУНТУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ СТРУКТУР НА ПРИНЦИПАХ КООПЕРАЦІЇ
2.1. Організація виробничих сільськогосподарських кооперативів і ефективність
їх функціонування
У сучасних умовах, що характеризуються різноманітністю форм існуючих аграрних
підприємств та багаторічний досвід розвинутих країн світу показує, що досить
важлива роль у підвищенні продуктивності сільського господарства належить
системі кооперації. Україна, обравши кардинальне реформування аграрного сектору
економіки на засадах приватної власності на землю та майно, повинна повною
мірою скористатися перевагами кооперативного шляху розвитку сільського
господарства. Сільськогосподарська кооперація є одним із перспективних шляхів
розвитку села, адже дозволяє виробникам сільськогосподарської продукції
об’єднати власні зусилля та одержувати економічний ефект від спільної
діяльності на ринку та переробки власної сільськогосподарської продукції.
Теоретичними і практичними аспектами розвитку сільськогосподарської кооперації
приділена значна увага в працях вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема, В.
Амбросова, С.Бабенко, С.Бакая, П.Березівського, І.Вініченка, Ф.Горбоноса,
В.Гончаренко, В.Зіновчука, П.Канінского, М.Маліка, В.Месель-Веселяк, Л.Молдван,
О.Нечипоренко, П.Саблука, А.Пантелеймоненка та інших. Дослідники кооперативних
організаційних структур відмічають саме цю форму господарювання в ринкових
умовах.
В результаті реформування аграрного сектору економіки у 2000 році на основі
реструктуризованих колективних сільськогосподарських підприємств було створено
13,16 тис. нових виробничих агроструктур різних організаційно-правових форм. З
них 3136 складали сільськогосподарськи виробничі кооперативи [1, c.406].
Станом на кінець 2001 року на базі реформованих колективних
сільськогосподарських підприємств існувало 2165 виробничих
сільськогосподарських кооперативів [2, c.212]. Відношення при цьому до
виробничих кооперативів, як до агро-формувань, було далеко неоднозначне: від
абсолютного схвалення до повного неприйняття.
Виробничі кооперативи, як відомо створюються шляхом об’єднання фізичних осіб
для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх
обов’язкової трудової участі з метою одержання прибутку і є однією з
організаційно-правових форм підприємницької діяльності на селі. Характерною
особливістю виробничого кооперативу є те, що майнові, управлінські й трудові
відносини тісно взаємопов’язані, хоча земельні відносини до сих пір не
врегульовані. Справа в тому, що члени кооперативу самі собі здають землю в
оренду. Це було викликано тим що, при реформуванні колективних
сільськогосподарських підприємств у виробничі кооперативи важливо було зберегти
оптимальні масштаби виробництва, а також економічні складові (сівозміни,
систему полів, приміщення, виробничу інфраструктуру). Важливим при цьому було
те що при створенні кооперативів зберігалися трудові колективи з їх попередніми
умовами праці.
При цьому в цих кооперативах більш повно збереглися галузі, особливо
тваринництво, виробнича та соціальна інфраструктура. Все це дозволило в
максимальній мірі зберегти робочі місця та трудові колективи, не тільки
підприємства в цілому але і підрозділи.
З точки зору ряду дослідників, при такому положенні кооперативи мають зайву
робочу силу, що зменшує мотиваційні фактори, та не сприяє оптимальності
чисельності робітників. Таке положення слід вважати тимчасовим явищем, оскільки
кооператив володіє найбільш могутнім виробничім потенціалом, і може оперативно
вирішувати проблему вдосконалення виробничих відносин в системі
“рішення-працівник-керівник”
Противники виробничих кооперативів посилаються на оцінки експертів, за якими
кооператив не є класичною ринковою структурою і ніде у світовій практиці в
сільському господарстві, безпосередньо у сфері виробництва, його як такого
немає, за виключенням східних земель Німеччини. В Україні ж вони так активно
створилися через яскраво виражений в деяких селах менталітет колективності. До
того ж як відмічають Сорока М., Самсоненко Л., Краснодемська З., Приймак О. по
суті не змінює систему господарювання [154]. Таке твердження, в більшості є
безпідставним.
По-перше, як було відмічене вище, практично усіма теоретиками: науковці
передбачали можливість і доцільність створення та функціонування виробничих
кооперативів, особливо в аграрному секторі.
По друге, система господарювання та колективної організації виробництва і праці
забезпечує максимальний рівень виробництва продукції, які новостворені агро
формування не можуть подолати. При цьому в програмі розвитку аграрного сектору
до 2015 року підприємствам аграрного сектру всіх форм господарювання не
подолають рівень 1990р.по виробництву цукрового буряку, м’яса, молока.
Підвищення зацікавленості товаровиробників у складі кооперативів через
співпрацю буде сприяти більш ефективній роботі цих форм господарювання. Разом з
тим на рівні великотовариних підприємств кооперативного типу слід більше уваги
приділяти внутрішньо-організаційним питанням. В таких підприємствах повинно
бути чітко виражена функціональна спрямованість кожного підрозділу і робітника,
їх долева участь по капіталу, землі і майна: поширена участь на принципах
демократизації на саморозвитку, підвищена роль первинних колективів у прийнятті
погоджувальних рішень.
У 2005 році на 1.08. в Україні функціонувало 2220 сільськогосподарських
виробничих кооперативів (табл. 2.1), які мали площу сільськогосподарських угідь
3787 тис. га, із якої 3191 тис. га було під ріллею.
За наведеними даними, сільськогосподарські виробничі к
- Київ+380960830922