РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА СТРУКТУРОФОРМУЮЧІ АСПЕКТИ
УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Аналіз методів формування та розподілу витрат
Для здійснення повноцінного управління дуже важливим є формування ефективного
інструментарію управління витратами, при виборі якого необхідно гармонізувати
потреби управління і можливості, які надає наявний інструментарій. При
використанні того чи іншого методу формування витрат на виробництво слід
виходити з того, що ці методи визначаються технологічними і організаційними
особливостями виробництва, оскільки формування витрат повинно забезпечувати не
тільки розрахунок собівартості продукції, а й підвищення ефективності
управління виробництвом.
Для забезпечення правильного вибору методів управління необхідно визначити
сутність, провести критичний аналіз існуючих методів управління, узагальнити
досвід, накопичений у вітчизняній і зарубіжній практиці. В результаті чого
можуть бути сформульовані основні вимоги до сучасних методів управління
витратами.
Слід зазначити, що в економічній літературі зарубіжними та вітчизняними вченими
багато уваги приділяється лише методам обліку витрат і калькулювання
собівартості продукції. При цьому методи управління, як правило, не виділяються
в окремі класи, оскільки ідентифікуються із відповідними методами обліку
витрат, а також тому, що класично управління витратами здійснюється у рамках
загального управління фінансами. Таким чином, у питаннях класифікації методів
управління витратами коректним буде керуватися існуючою класифікацією методів
обліку витрат і фінансового управління в цілому.
Дослідження даного параграфу присвячені аналізу найбільш прогресивних методів
формування витрат виробництва, визначенню основних розбіжностей між ними і
можливості застосування цих систем для управління витратами.
Питанням теоретичної розробки і практичного застосування методів обліку і
калькулювання витрат як методологічної бази управління витратами присвячено
роботи відомих зарубіжних науковців: К. Друрі, Ч.Т. Хорнгрена і Дж. Фостера,
Р. Манна і Е. Майєра, Дж. К. Шима та Дж. Сігела [34, 164, 72, 177]. Щодо
вітчизняних вчених, то дана проблематика ще за радянських часів була об’єктом
досліджень таких відомих економістів, як М.Г. Чумаченка [170], І.А. Басманова
[12], В.Ф. Палія [101], С.А. Стукова [140]. Серед сучасних публікацій слід
виділити праці Т.П. Карпової [53], О.О. Орлова [98], М.А. Вахрушиної [21],
П.С. Безруких [13], С.В. Данілочкіна та Н.Г. Данілочкіної [66]. Особливої уваги
заслуговує робота В.І. Ткача та М.В. Ткача [146], де найбільш ретельно та
послідовно, на наш погляд, систематизовано матеріал стосовно даного питання.
Слід зазначити, що протягом останніх трьох десятиріч триває дискусія серед
вчених стосовно того, що саме є методом обліку витрат, процесом калькулювання,
а що, безпосередньо, калькуляцією – розрахунком собівартості одиниці продукції.
Ми погоджуємося з думкою В.Ф. Палія, що калькуляція і калькулювання
співвідносяться між собою не як розрахункова процедура і її результат, а як
загальна сукупність прийомів і способів, що забезпечують розрахунок
собівартості продукції (калькулювання) та її частину, яка складає кінцеву
розрахункову процедуру (калькуляцію).
Необхідно відмітити, що на сьогоднішній день класифікація методів обліку витрат
і калькулювання собівартості продукції також є об’єктом дискусії, тому
загальноприйнятої класифікації методів не визначено. В діючих методичних
положеннях, інструкціях та рекомендаціях з планування, обліку і калькулювання
собівартості продукції зазначено такі основні методи: нормативний,
попередільний (попроцесний, технологічний), позамовний. В основу такої
класифікації методів обліку витрат покладено варіацію об’єктів калькулювання.
При цьому вибір об’єктів обліку залежить від типу виробництва, технології, а
також від принципів організації, рівня механізації, номенклатури і складності
продукції, що виробляється.
Нормативний метод заснований на тому, що до нормативної собівартості додається
сума відхилень від норм і змін норм, в результаті чого отримується фактична
собівартість продукції. Облік витрат ведеться за нормативною собівартістю,
незавершене виробництво і залишки готової продукції оцінюються за нормами на
початок року з урахуванням відхилень від норм за поточний період. При цьому
відхилення від норм по прямих витратах документуються і відносяться на
винуватців, або ж на фінансові результати. Непрямі витрати відносяться на
собівартість продукції у розмірі фактично понесених. Розрахована таким чином
фактична собівартість є не тільки відправною точкою для подальшого виявлення і
аналізу відхилень, але й допомагає побудувати бюджет, оцінити його виконання.
На наш погляд, основна функція цього методу, з огляду на вітчизняну практику
господарювання, полягає у досягненні визначеної планової собівартості. На жаль,
на вітчизняних підприємствах цей метод зводиться суто до калькулювання
собівартості продукції і абсолютно не використовується для управління
витратами. Не дивлячись на грунтовно опрацьовану теоретичну базу методу, він не
знайшов широкого застосування у практиці. Основною причиною невдалих спроб
впровадити цей метод обліку на підприємствах стало відсутність зацікавленості у
керівництва знати, контролювати і управляти своїми витратами, а відповідно і
прибутком. Практика використання нормативного методу зводилась в основному до
складання нормативних калькуляцій, а такий важливий напрямок як оперативне
визначення відхилень та їх усунення, тобто управління витратами за
відхиленнями, залишилось поза увагою.
Попередільний м
- Київ+380960830922