РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ РИНКОВОЇ
ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ
2.1. Закономірності та тенденції розвитку сільськогосподарських підприємств в
умовах ринкової трансформації економіки
На наш погляд, аграрному сектору економіки України напередодні проведення
аграрної реформи (кінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст.) були притаманні:
державна монополія на землю; експлуатація усуспільнених засобів виробництва з
високими енерго- і матеріалозатратами; відчуженість селянина від землі та
засобів виробництва; невідповідність заробітної плати кінцевим результатам
роботи; домінування морального стимулювання праці; адміністративно-командне
управління сільськогосподарським виробництвом;
Розпочата в 90-х рр. минулого століття перебудова економіки держави на ринкових
засадах поставила на перший план питання проведення аграрної реформи. ЇЇ
основною складовою стала земельна реформа. «Головна мета реформ полягала у
створенні необхідних економічних та політичних умов для формуванні в аграрному
секторі ринкового середовища і появи на землі реального власника – господаря,
спроможного по-новому, раціонально організувати ведення сільськогосподарського
виробництва, забезпечити його високу ефективність та нести повну
відповідальність за результати господарювання [5, с. 56]».
Концептуальні основи земельної реформи були закладені Земельним кодексом
Української РСР [61] та постановами Верховної Ради України «Про порядок
введення в дію Земельного кодексу Української РСР» [131], «Про земельну
реформу» [130], прийнятими у грудні 1990 року.
На першому етапі реформи (1991 – 1996 рр.) [56; 57; 59; 132; 175] відбулося
роздержавлення майна та землі і передача їх у власність колективним
сільськогосподарським підприємствам (КСП).
Другий етап (1997 – 1999 рр.) пов’язаний з паюванням роздержавлених земель та
видачею членам КСП сертифікатів на право приватної власності на земельну частку
(пай).
На третьому етапі, з прийняттям 3 грудня 1999 року Указу Президента України
«Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора
економіки» [174] була проведена реструктуризація колективних
сільськогосподарських підприємств. Реструктуризація передбачала здійснення
організаційно-економічних, правових і технологічних заходів, спрямованих на
зміну структури підприємства, його управління, форми власності,
організаційно-правових форм, з метою фінансового оздоровлення, збільшення
обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності
виробництва [184]. Захист майнових прав селян в процесі реформування аграрного
сектора економіки регламентував Указ Президента України [173].
На наш погляд, у реформаційному процесі варто виділити два періоди:
1) пасивний (1991-1999 рр.), коли структурні зрушення носили доволі млявий та
формальний характер, а політика держави була непослідовною і суперечливою;
2) активний (починаючи з 2000 р), пов’язаний з розбудовою аграрної сфери на
ринкових засадах: створенням організаційно-правових форм на основі приватної
власності на землю та майно, розвитком інфраструктури аграрного ринку.
Однак, проведена реформа не забезпечила фінансової стабілізації аграрного
сектора економіки. Серед основних причин цього вітчизняні вчені виділяють
наступні.
1) На рівні держави:
– відсутність моделі поетапного реформування аграрної сфери економіки [44, с.
38] та дієвих механізмів державного впливу [178, с. 15];
– непослідовність і суперечливий характер аграрної політики, її недостатня
ефективність [37, с. 149];
– копіювання реформаторських заходів Росії без критичного їх осмислення, із
значним відставанням в часі та повторенням більшості відхилень від базових
напрямів ринкової трансформації суспільних відносин [102, с. 15];
– порушення еквівалентного обміну між сільським господарством і промисловістю
[18, с. 16; 86, с. 25].
2) На рівні сільськогосподарських підприємств:
– недостатня структурна адаптація сільського господарства до умов ринкової
економіки [128, с. 8];
– занепад усіх сфер формування і розвитку людського капіталу [24, с. 26].
– на сільськогосподарських підприємствах відбились всі негативні наслідки
кризових економічних явищ в державі [35, с. 10].
У процесі земельної реформи здійснено перерозподіл землі. Якщо у 1990 р.
сільськогосподарські підприємства в цілому по Україні використовували 93,5 %, а
населення – 6,5 % сільськогосподарських угідь, то у 2006 р. – відповідно 57,6 %
і 42,4 % [160, с. 64]. Детальніше стан землекористування проаналізуємо з
допомогою таблиці:
Таблиця 2.1
Площа сільськогосподарських угідь України у використанні, тис. га
Показники
2002 р.
2003 р.
2004 р.
2005 р.
2006 р.
2006 р. в % до 2002 р.
Сільськогосподар-ські підприємства
26938,3
24839,6
23502,4
22116,7
21199,1
78,7
в т.ч. недержавні
25418,5
23414,3
22213,7
20886,5
20022,1
78,8
державні
1519,7
1425,3
1288,7
1230,2
1177,0
77,6
Особисті (підсобні) господарства населення
10938,9
12798,6
13819,3
14922,7
15602,4
142,6
Інформаційне джерело: дані Держкомстату [160, с. 64], власні розрахунки..
Аналіз даних, наведених в табл. 2.1 свідчить, що впродовж досліджуваного
періоду (2002-2006 рр.) в Україні спостерігається тенденція до скорочення площі
угідь у використанні сільськогосподарських підприємств на 21,3 % (або 5739,2
тис. га). При цьому швидшими темпами ці процеси протікають у державних
підприємствах, що пояснюється продовженням процесів роздержавлення і
приватизації. З цих же причин продовжує зростати площа сільськогосподарських
угідь у використанні особистих (підсобних) господарств населення – на 42,6 %
(або 4663,5 тис. га
- Київ+380960830922