РОЗДІЛ 2
ЛЕКСИЧНА ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ
2.1. Класифікація типів лексичної інтерференції
Наслідком тривалих українсько-російських міжмовних взаємин стало поглиблення інтерференційних тенденцій на всіх рівнях української мови, зокрема, на лексичному. Це пояснюється відкритістю і рухливістю лексичного складу мови (Шанский, 1972; Лисиченко, 1997), у зв'язку з чим тривалі позаструктурні контакти із зовнішнім середовищем можуть стати реальною загрозою глибинних семантичних зрушень та змін лексичної і синтаксичної сполучуваності слів у мові.
Початковою стадією інтерференції на лексичному рівні є спорадична девіація від нормативного слововживання, яка спершу з'являється в розмовній мові. Під дією різноманітних чинників структурного і позаструктурного характеру таке відхилення може закріпитися й "унормуватися" в літературній мові. В цьому випадку ми маємо до діла з феноменом інтерференції. Причиною лексичної інтерференції У.Вайнрайх вважає природну схильність людини до уподібнення лексем, вживаних нею мов: "оскільки мова - це система опозицій, часткове ототожнення двох систем є для двомовного індивіда полегшенням його мовного тягаря" (Вайнрайх, 1976 : 1).
Ми розглядатимемо процес інтерференції як результат міжмовної взаємодії, що призводить до відхилення в лексичному складі мови й структурі її одиниць від норм сучасного українського літературного слововживання.
Серед причин, які сприяють поширенню мовної інтерференції, можна виокремити:
1. Структурні (несумісність нових форм з тими, що вже існують);
2. Позаструктурні:
а) психологічні (бажання уникнути показних ефектів, властивих новим
формам);
б) соціальні (намагання протистояти проникненню іншомовного матеріалу).
Масштаб інтерференції зумовлюється типом двомовності (індивідуальної чи колективної). В умовах індивідуального чи сімейного білінгвізму явища інтерференції переважно не виходять за межі мовлення даної особи (чи невеликої групи осіб). В умовах колективного чи масового білінгвізму інтерференційні явища мають великі можливості для поширення (особливо через засоби масової інформації: радіо, телебачення, періодичні видання).
У сучасній лінгвістиці наслідки процесу міжмовної взаємодії оцінюють по-різному. Одні мовознавці (Ф.Філін, К.Яковлєв, Ю.Шевельов) вважають, що зростання кількості запозичень негативно впливає на мовну систему, гальмуючи розвиток її власних словотворчих можливостей. Інші - С.В.Семчинський, Г.П.Їжакевич, І.К.Білодід, О.А.Білецький - відзначають, що запозичення збагачують лексичний склад мови, вдосконалюють й активізують її власні ресурси.
У зв'язку з цим дослідження наслідків мовної інтерференції, поєднане з аналізом змін у мовній системі, спричинених нововведеннями, на сьогодні є актуальним.
Найпродуктивнішим для класифікації наслідків лексичної інтерференції виявився структурно-семантичний підхід, згідно з яким усі лексичні запозичення (інтерфереми) поділяють на прямі (лексичні копії) і непрямі (лексичні кальки). За умови прямого запозичення зберігається звукова і графічна форма слова-прототипу, а також його значення. За умови калькування зберігається тільки значення або семантична структура слова-прототипу (Н.Г.Авілова, М.М.Маковський, Б.В.Забавников, Е.Хауген та ін.).
У.Вайнрайх виділяє два основних механізми лексичної інтерференції:
1) перенесення морфем мови А в мову Б;
2) заміна морфем мови Б на ототожнені з ними за змістом морфеми мови А, які при цьому набувають іншого значення.
У випадках зі складними лексичними одиницями ці два процеси можуть поєднуватися (Вайнрайх, 1976: 83-84).
Розглядаючи наслідки лексичної інтерференції, У.Вайнрайх класифікує їх залежно від складності ототожнюваних лексичних одиниць. Зокрема, для простих слів можливі такі випадки:
а) пряме перенесення;
б) розширене вживання слова поєднане зі зміною його значення, що призводить до омонімії чи полісемії;
в) зміна засобів вираження лексеми без будь-яких змін у її змісті.
Для складних слів можливі такі випадки:
а) перенесення всіх елементів складної лексеми в аналізованій формі;
б) відтворення складної одиниці за допомогою власних мовних еквівалентів;
в) перенесення одних елементів у складних лексичних одиницях і відтворення інших.
Е.Хауген (1956: 766) тлумачить явище лексичної інтерференції як "спробу мовця відтворити засобами однієї мови ті моделі, які він засвоїв з іншої". У зв'язку з цим він пропонує таку класифікацію лексичних інновацій:
І. Запозичені одиниці:
1. Кальки: а) новотвори (точні і приблизні);
б) розширення (омонімічні і синонімічні).
2. Запозичені слова (асимільовані і неасимільовані).
ІІ. Власні одиниці:
1. Стимульованого утворення;
2. Спонтанного утворення.
Серед українських мовознавців існують різні підходи до класифікації наслідків міжмовної взаємодії на лексичному рівні. Зокрема С.В.Семчинський усі зміни в лексико-семантичній системі розглядає виключно як семантичну інтерференцію (Семчинський, 1974: 170). Ю.О.Жлуктенко, беручи за основу класифікацію У.Вайнрайха, виділяє три типи лексичної інтерференції: безпосереднє запозичення, структурне калькування та семантичне запозичення (Жлуктенко, 1964: 60).
Беручи до уваги згадані класифікації, в своїй роботі ми розглянемо два основних типи лексичної інтерференції, що виникли в українській мові внаслідок її взаємодії з російською: прямі запозичення (лексичні копії) і непрямі запозичення (лексичні кальки).
2.2. Прямі запозичення (лексичні копії)
Як відзначають українські мовознавці В.М.Русанівський, Г.П.Їжакевич, В.С.Ващенко та В.Т.Коломієць, "майже всі післявоєнні запозичення української і білоруської мов фактично походять з російської мови. Сюди належать як слова, створені вперше на ґрунті російської мови з власне російських чи іншомовних словотворчих компонентів, так і слова, в свою чергу запозичені російською мовою з інших мов (Коломієць, 1973: 244). Інші слов'янські мови (польська, чеська, словацька, сербохорватська), як і сам
- Киев+380960830922