Особливості соматичної патології з нейроендокринними зрушеннями у евакуйованих мешканців м. Прип'яті внаслідок аварії на ЧАЕС.

РОЗДІЛ 2
Матеріали та методи дослідження
2.1. Загальна характеристика осіб та дозиметрія зовнішнього та внутрішнього
опромінення евакуйованих з м. Прип’яті
Дослідження клінічних проявів комбінованого (зовнішнього і внут­­ріш­ньо­го)
опромінення було проведено на 124 евакуйованих пацієнтах з м. При­п’яті
протягом 1995–98 рр., з яких 103 — дорослих та 21 — дітей-підлітків. Вік
чоловіків на момент обсте­ження був від 18 до 65 років, середній вік пацієнтів
41,3 ± 2,5 років. Вік жінок на момент обстеження коливався від 18 до 62 років,
середній вік 40,5 ± 3,1 років. Вік дітей-підлітків на момент обстеження
коли­вався від 12 до 16 років, середній вік — 14,4 ± 2,4 років. Контрольну
групу становили 20 практично-здорових осіб, які відповідали віку і статі
обстежуваних пацієнтів.
Як видно з рисунку, більшість пацієнтів так званого “чорнобиль­ського”
контингенту — це люди працездатного віку, до 50 років — 115 осіб (92,7 %). Всі
124 особи еваку­йо­вані з м. Прип’яті до м. Львова з травня 1986 року по січень
1987 ро­ку, не мали паспортних даних про дозове навантаження, але вони належать
до так званої І групи радіопо­зитивних осіб. При поєднанні часу опромінення
“низькими” дозами не виявле­но прямої залежності в термінах появи скарг на
виявлення захворювань. Однак, при більш тривалому моніторингу пацієнтів цієї
групи звертає на себе увагу факт швидкого, в багатьох випадках агресивного,
малокорелюючого в плані медикаментозного лікування протікання захворювання.
Тривалість перебуван­ня евакуйованого населення в 30-кілометровій зоні ЧАЕС
відображена на рисунку 2.2.
Чіткої кореляції між тривалістю перебування в зоні ЧАЕС та важ­кістю
захворювання, пов’язаного з опроміненням, не прослідко­вується.
З метою прогнозування та профілактики ускладнень супутніми захворюван­нями
вегето-судинної дистонії та щитовидної залози була розширена загально­прийнята
схема діагностики основного захворю­ван­ня. Комплексне медичне обстеження
проводилось на базі Львів­ського обласного діагностичного центру. В програму
обстеження уві­йшли: стан­дарт­ний клінічний огляд, анкетування,
загально­прий­няті скринінгові лабора­торно-інструментальні методи.
З функціональних методів дослідження діяльності серця та діагностики його
порушень застосовувались електрокардіографічне, ехокардіографічне і
фонокардіографічне обстеження.
Функцію зовнішнього дихання визначали методами спірометрії і велоергометрії.
Дослідження цереброваскулярної патології проводили метода­ми:
реоенцефалографії, електроенцефалографії, ехоенцефало­гра­фії та оглядом очного
дна. Для дослідження травного каналу застосовували фіброгастро­дуоденоскопію.
Базальні концентрації гормонів в плазмі периферичної крові визначали
радіоімунологічним методом. Проводили сонографічне та термогра­фічне обстеження
органів черевної порожнини, щитовидної залози та органів статевої сфери.
При оцінці стану здоров’я людей, що були під впливом іоні­зуючого опромінення,
першостепенне значення має встановлення поглиненої дози опромінення. Для
встановлення причинного зв’язку доза — ефект біологічної дії необхідно знати
такі величини, як експозиційна та поглинена доза, при цьому враховуючи
коефі­цієнт якості різних видів опромінення. Кількісна оцінка наслідків
опромінення ускладнюється при нерівномірному радіаційному впливі на організм.
При цих умовах опромінення із всього комплексу змін, що виникають, не завжди
можна виділити ті, які безпосередньо зв’язані з поглиненою дозою у визначеному
органі чи тканині.
Ступені оцінки нерівномірного впливу на організм людини є досить складною
проблемою. Різні рівні доз при нерівномірному опроміненні приво­дять до
найбільш різноманітних ефектів. Так при гострому променевому впливі багатьма
досліджувачами продемонст­ровано, що ураження визначається дозою впливу на
червоний кістко­вий мозок. Безсумнівним є лише те, що при любому нерівномірному
опроміненні ефект менший, ніж при рівномірному при цій самій дозі.
При нерівномірному опроміненні найбільш оптимальною вважа­єть­ся кон­цеп­ція
"критичного органу". Найбільша поглинена доза у визначеному органі або тканині
створює передумови для найбільшої реакції зі сто­рони даного органу, хоча не
можна виключити опосеред­кованих реакцій зі сторони інших органів та тканин.
Результати багаточисленних досліджень свідчать про те, що локальний вплив
радіації на певний орган може ви­кликати виразний загальний вплив на організм.
При внутрішньому опроміненні, коли в організм поступає декіль­ка радіонуклідів
виникають, деякі складності в оцінці визначен­ня поглинених доз. Ці дози можуть
суттєво відрізнятися для нуклідів з різними спектрами опромі­нення і не завжди
просто враховуються.
Нами для оцінки еквівалентної дози, яка корелює з віддаленими стоха­стичними
ефектами, використовувалась наступна формула:
Н=Д•Q•N,
де Д — поглинена доза; Q — коефіцієнт якості. Цей коефіцієнт врахо­вує
галь­мівну здатність радіаційного опромінення у воді для фіксо­ваної точки.
Звичай­но використовують опосередковані значення Q для різних видів
опромінення. Для рентгенівського, гама-опромінення та для електронів цей
коефіцієнт дорівнює 1, для нейтронів та протонів дорівнює 10, а для альфа- та
багато­ядерних частинок — 20. Другим коефіцієнтом, що входить у визначення
еквіва­лент­ної дози є коефі­цієнт N — похідне всіх інших модифікуючих
факто­рів, таких як фракціонування, потужність дози, просторовий розподіл дози
N=1, якщо не беруться до уваги інші умови. Еквівалентна доза вимірюється у
зівертах (ЗВ), або берах (бер).
Для порівняння ризику стохастичних ефектів різних нерівномірних в