Розділ 2
Доба української революції: від мовної українізації до українознавчого змісту освіти
Суспільний ентузіазм, з яким була зустрінута звістка про падіння російської монархії, трансформувався в свідомості політично активного українського громадянства у потяг до практичного творення нового життя для всього народу України на основі його природних прав господарів своєї землі. З самого початку української національно-демократичної революції творча енергія свідомого українства спрямовувалася і на розбудову національної за формою і за змістом освіти. Вже перші кроки новопосталої національної влади, як свідчить про те відозва Центральної Ради до українського народу від 22 березня 1917 р., були спрямовані на визначення таких першочергових національних завдань, як відродження української мови, створення національних закладів освіти з наданням їй відповідного національного змісту. Зокрема, відозва містила заклик до українського народу домагатися від Тимчасового уряду "...в найближчім часі права на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих..."62. Звертає на себе увагу той факт, що влада не просто проголошувала одне із завдань поточного революційного моменту, а й визначалася із засобами його вирішення, закликаючи народ до активних дій - "домагатися"...
В перші місяці революції, до проголошення УНР, визначальні політичні рішення щодо української освіти приймалися Тимчасовим урядом. Щоправда, ініціювали їх, як правило, Центральна Рада чи Генеральний Секретаріат (з червня 1917 р.). В такому поєднанні проголошення політики українізації початкової освіти в Україні було прийнято оперативно і в тих принципових параметрах, які визначалися українською революційною владою. Вже 28 березня Тимчасовий уряд висловився за "допущення в школах київської шкільної округи навчання всіх предметів українською мовою"63. А невдовзі в Петрограді вийшов наказ міністра освіти стосовно української школи, в якому йшлося про запровадження навчання українською мовою в початкових школах всіх губерній та областей, де живуть українці. Наказ також передбачав введення в учительських семінаріях та інститутах України таких дисциплін, як українська мова і література, історія і географія України, та заснування у вищих навчальних закладах кафедр української мови, літератури, історії і права64.
Повертаючись до першої частини міністерського наказу - запровадження навчання українською мовою, варто звернути увагу, що йшлося не лише про українські губернії, а й про області Росії, де компактно проживало українське населення. Що ж стосується другої частини наказу, то неординарність його полягає в тому, що вперше на офіційно-державному рівні в підросійській Україні дозволялося вводити в систему освіти українознавчі предмети, причому в більш-менш системному наборі - від мови до права.
Проте наказ не порушував питання реформи середньої школи. Щодо цього міністр освіти Тимчасового уряду Мануїлов лише пообіцяв, що буде надана повна свобода для відкриття приватних українських гімназій, які діставатимуть права державних, якщо задовольнятимуть відповідним вимогам65.
Між тим, нагальна потреба розпочати створення національної середньої школи в Україні не дозволяла чекати на виконання непевних обіцянок російського уряду. Провідні українські діячі освіти, науки, культури вважали за необхідне невідкладно домагатися реалізації природного права українського народу на національну освіту всіх рівнів. Тож в заяві делегації Центральної
Ради Тимчасовому уряду і Виконавчому Комітетові Рад від 28 травня 1917 р. містилася вимога перенести визначену урядом українізацію початкової школи і на середню, і на вищу школу як щодо мови, так і щодо предметів викладання66. На цю вимогу Тимчасовий уряд відповів відмовою.
Проте вимоги українського суспільства (від імені якого виступали як центральна влада, так і громадські організації) щодо розбудови національної середньої школи не припинялися, і Тимчасовий уряд змушений був брати їх до уваги. Тож 8 серпня з подання міністра освіти ним був затверджений законопроект "Про задоволення культурних потреб України". В ньому йшлося про відкриття двох державних українських гімназій, заснування при університеті св. Володимира кафедр української мови, літератури, історії і права, асигнування 20 тис. карбованців на видання українських підручників. Тоді ж міністр освіти затвердив ухвалу історико-філологічного факультету Харківського університету про відкриття кафедр української історії і філології67. Щоправда, питання вирішувалися в загальному плані, без визначення конкретних термінів.
Учасники з'їздів - робітничих, селянських, військових, працівників культури і вчителів - загалом підтримували політику Центральної Ради, спрямовану на створення нової української школи, на духовний розвиток українського народу, та вимагали повної націоналізації і доступності освіти в Україні. Так, Перший український військовий з'їзд, що відбувся в травні 1917 р., в постанові про освіту на Україні вимагав від Тимчасового уряду вже з осені 1917 р. перевести навчання в школах України на українську мову. Українська народна початкова школа, зазначалося в постанові з'їзду, повинна бути обов'язковою, загальною і утримуватись на державні кошти. Справу практичного запровадження в життя української середньої та вищої освіти, яку з'їзд теж вважав обов'язковою, він залишав в компетенції Центральної Ради68.
Ще більш радикальну, послідовно-практичну позицію щодо народної освіти зайняв Перший Всеукраїнський селянський з'їзд, що відбувся наприкінці травня - на початку червня 1917 р. Обговоривши справу українізації школи, з'їзд доручив Центральній Раді "подбати про те..., щоб наука по школах од нижчої до вищої з осені біжучого року велась на українській мові"69. Як свідчить С.Постернак, селянство взагалі виявляло велику активність в питаннях розбудови національної школи. Центральна Рада, говорить він, була завалена тисячами прохань і приговорів сільських і волосних сходів, які рішуче вимагали створення націонал