РОЗДІЛ 2
ВИСВІТЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ, МОДЕЛІ ТА ПРАКТИКИ ОСВІТИ В УСРР У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІЙ ТА НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ 1920-х РОКІВ
Першому періоду історіографії освіти в Українській СРР у 1920-і роки радянські дослідники давали завищені політичні оцінки. Вважалося, що у той період було досягнуто значних успіхів у боротьбі проти так званих "націоналістичних" поглядів у сфері освіти. У радянську добу в історичній і педагогічній літературі домінував висновок про те, що у 1920-і роки освітній процес відбувався у відповідності з ленінською концепцією культурної революції, з ленінськими ідеями і підходами [438]. Все, що не вписувалося у російсько-радянську концепцію та модель освіти, таврувалося дослідниками як "націоналістичне", вороже соціалізму. У боротьбі з цими так званими "націоналістичними" проявами якраз ніби-то і втілювалися в життя ленінські ідеї освіти в УСРР у 1920-і роки, які знаходили відповідне відображення в тогочасній публіцистичній та науковій літературі. Отже, в тоталітарні часи сформувався негативно-однобокий стереотип по відношенню до концептуальних розробок та моделі освіти, які висувалися і втілювалися в життя Наркомосом України у 1920-і роки. У синтетичній роботі "Историография истории Украинской ССР", зокрема, зазначалося, що в працях з питань освіти 1920-х років "переконливо викривались реакційність і підривні дії українських буржуазних націоналістів" [159, c.329]. Оцінка робіт одного із засновників української концепції освіти Г.Ф.Гринька була такою: "... Висловлюючи окремі правильні думки, Г.Ф.Гринько припускав серйозні помилки в принципових питаннях. Він відводив провідне місце в новій системі навчання професійній школі, писав, що профтехнічна освіта має стати основним стрижнем, навколо якого розгортатиметься вся система, і таким чином професійне і спеціальне навчання не тільки не протистоїть загальному навчанню, а є його джерелом. Це суперечило постановам програми Комуністичної партії" [440, c.125]. Радянські історіографи наголошували, що у своїх публікаціях Г.Ф.Гринько припускався помилок і в низці питань реорганізації спеціальної освіти, так як виправдовував ліквідацію університетів в Україні і створення на їх основі галузевих вузів, а також прагнув прирівняти технікуми до інститутів з тим, щоб вони готували спеціалістів-практиків вищої кваліфікації та ін. [440, c.126]. Дослідники радянських часів звинувачували у помилках, які, на їх думку, допускав у своїх працях, відомого працівника Наркомосу УСРР Я.П.Ряппо [159, c.330]. А значна кількість робіт у 1920-і роки, присвячених професійній освіті, пояснювалася тим, що "керівники народної освіти республіки того часу помилково заперечували необхідність середньої загальної освіти і виступали за обов'язкову професіоналізацію після закінчення семирічки" [159, c.330; 440, c.126-127]. Такі негативні історіографічні висновки, оцінки і узагальнення радянських науковців щодо ідей та змісту публікацій діячів Наркомосу УСРР, які займали власну самостійну позицію в питаннях освіти, цілком базувалися на політико-ідеологічних засадах. Вони не враховували конкретно-історичних реалій, на які опиралася національна концепція і практика освіти, були упередженими і вимагають свого переосмислення.
Отже, насамперед з політико-ідеологічних причин у тоталітарному суспільстві багато років або замовчувалися, або перекручувалися ідеї та праці таких відомих працівників в галузі освіти як Г.Ф.Гринько, Я.П.Ряппо, М.О.Скрипник, А.Приходько та ін. Навіть позитивні оцінки їх ідей, здійснені у свій час А.В.Луначарським та деякими іншими російськими діячами освіти, не наводилися. Шлях до істини перепиняло апріорно негативне ставлення до особливостей моделі освіти, що склалася в УСРР, у порівнянні з моделлю освіти в РСФРР. Одноголосно засуджувалися українські пошуки та новації в освітній справі. У той же час перебільшувалися досягнення освіти в РСФРР, яка ніби-то мала бути зразком для інших радянських республік, в тому числі і для УСРР.
Дійсно, за своїм змістом науково-публіцистичні та наукові видання 1920-х років, присвячені питанням освіти, не були однорідними. Це пояснюється тим, що вивчення процесу становлення і розвитку радянської системи освіти проходило в умовах жорсткого концептуального протистояння між Наркомосами України і Росії. А так як у 1920-і роки ще не було усталеної офіційно санкціонованої "ідеологічної правди", то існували відмінності як у поглядах на систему та модель освіти в Українській СРР, так і в її оцінках, що відповідним чином позначилося на змісті і характері тогочасної суспільно-політичної та наукової літератури. Оцінка ж радянськими істориками робіт працівників народної освіти республіки, які відстоювали самостійну політику в питаннях організації та шляхів розвитку освіти, лише під кутом зору освітянської практики в РСФРР була однобічною і упередженою. А це вимагає відновлення історичної справедливості щодо концепції та моделі освіти в УСРР у 1920-і роки, а також її авторів.
Для вивчення освітнього процесу в Українській СРР важливе значення у 1920-і роки мала публікація відповідних документів. Умовно їх можна поділити на декілька груп. Першу складають документи правлячої комуністичної партії, органів влади та уряду з питань неписьменності, загальної, професійної і спеціальної освіти, які вміщувалися у тогочасних партійних і урядових періодичних виданнях, у збірниках Наркомосу УСРР, у громадсько-політичних і педагогічних журналах або ж друкувалися окремо [208; 145].
До цієї групи джерел, на які спиралися у 1920-і роки дослідники і практики освітянської політики в УСРР, відносяться також стенографічні звіти з'їздів Рад УСРР, опубліковані стенограми з'їздів і конференцій, пленумів профспілок, комсомолу, інших громадських організацій, огляди і інші матеріали ВУЦВКа, РНК УСРР, які присвячувалися партійним з'їздам і конференціям, Всеукраїнським з'їздам Рад [220; 113; 340; 111; 78].
Другу групу документів, що публікувалися у 1920-і роки, складають матеріали з'їздів і нарад з питань освіти,