РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДВИЩЕННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ КЕРІВНИКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ В ІНСТИТУТІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
2.1. Модель підвищення управлінської кваліфікації керівників загальноосвітніх навчальних закладів в інститутах післядипломної педагогічної освіти
Післядипломна освіта як пріоритетна галузь неперервної освіти потребує розв'язання комплексу перетворюючих завдань, серед яких важливішим є наукова розробка моделі підвищення управлінської кваліфікації керівників ЗНЗ в інститутах післядипломної педагогічної освіти на основі рівня їх професійної компетентності.
Для обгрунтування змісту даної моделі конкретизуємо поняття "моделювання" та "модель". Зокрема, моделювання (від лат. modulus - міра, мірило, зразок) - це опосередковане дослідження характеристик об'єкта, за якого вивчається не сам об'єкт, а певна допоміжна система, яка виступає в речовій або абстрактній формі і відображає таким чином функціональні зв'язки об'єкта на основі певної подібності моделі і об'єкта [274, 289]; модель - це система елементів, що відтворює певні сторони, зв'язки, функції об'єкта з метою пояснення тих чи інших властивостей об'єкта [117, 190]. В іншому значенні - це "досліджуваний об'єкт, представлений у найбільш загальному вигляді" [116, 175].
У нашому дослідженні моделювання розглядається як специфічний метод вивчення спеціально організованих об'єктів системи післядипломної педагогічної освіти, а модель - як засіб пізнання, узагальнення та відтворення окремих елементів даної системи в умовах підвищення кваліфікації керівників ЗНЗ.
На основі аналізу праць вітчизняних і зарубіжних учених з проблем моделювання педагогічних процесів і об'єктів (Б.Г.Ананьєв, В.Г.Афанасьєв, В.І.Бондар, Л.І.Даниленко, Г.В.Єльникова, Л.М.Калініна, Н.В.Кузьміна, В.І.Маслов, В.В.Олійник, А.М.Омаров, Н.М.Островерхова, В.С.Пікельна, С.О.Сисоєва, В.О.Сластьонін, Н.В.Тализіна, Р.Х.Шакуров та ін.), вивчення та узагальнення навчально-методичних матеріалів обласних інститутів післядипломної освіти нами розроблено модель підвищення управлінської кваліфікації керівників ЗНЗ в ІППО, призначенням якої є обгрунтування теоретико-методологічної основи розкриття організаційно-процесуальної структури та змісту підвищення управлінської кваліфікації керівників ЗНЗ в ІППО, як управлінців-професіоналів на основі емпіричного опису її складових і розробки методичних рекомендацій щодо вдосконалення цього процесу в обласних ІППО.
При конструюванні моделі використано загальнометодологічний принцип, який полягає в переході від емпіричного пізнання об'єкту дослідження до теоретичного, коли розвиток і функціонування наукового знання здійснюється на двох рівнях - емпіричному і теоретичному як відносно самостійних з постановкою відповідних дослідницьких задач і добором доцільних методів їх розв'язання та узагальнення. У такий спосіб методи наукового дослідження виступають як способи отримання наукової інформації про внутрішню структуру, залежності, механізми розвитку і побудови моделі [84, 64]. Завдяки цьому, модель розроблено як таку, що відповідає методології і принципам організації та функціонування системи підвищення кваліфікації керівників ЗНЗ в умовах формування нового змісту їх підготовки як управлінців-професіоналів.
З цієї позиції важливим напрямом роботи на рівні емпіричного знання стало проведення аналізу і відбору первинних фактів функціонування системи підвищення кваліфікації керівників навчальних закладів, з'ясування факторів впливу на її стан, виявлення зовнішніх зв'язків між ними та емпіричних залежностей на рівні навчальної діяльності інститутів післядипломної педагогічної освіти. Нами, зокрема, вивчалися такі об'єкти, як : законодавчі та нормативні документи, навчальні плани, навчальні програми, навчально-методичні матеріали, що впроваджуються в ЦІППО та обласних інститутах післядипломної педагогічної освіти в процесі підвищення кваліфікації керівників ЗНЗ. При переході від емпіричного рівня до теоретичного відбувався процес абстрагування від усього другорядного, розкриття суттєвих закономірностей підвищення управлінської кваліфікації керівників ЗНЗ і виділення на цій основі позитивних якостей і характеристик моделі, якій ми намагалися надати цілісності, концептуальної єдності елементів, логічної (не абсолютної) завершеності.
Зазначимо, що в процесі наукового пошуку ми дотримувалися збереження послідовності процедур системного мислення щодо вибору типу і структури моделі, запропонованої В.А.Семиченко:
• розгляд будь-якого явища як складної системи;
• коректне відокремлення цієї системи від інших систем, які створюють відповідне середовище;
• визначення структури системи, її складових та зв'язків між ними;
• визначення ієрархічної будівлі системи;
• відмова від жорстко детермінованих, однозначних причинно-наслідкових зв'язків, прийняття ймовірного характеру внутрішньосистемних стосунків;
• пошук базового системоутворюючого фактору;
• визнання природних внутрішніх суперечностей (між структурними компонентами, між окремими ієрархічними рівнями тощо) [239, 97].
В якості основних системоутворюючих властивостей моделі було прийнято:
а) поняття цілісності, засноване на єдності функцій всіх елементів підвищення кваліфікації щодо забезпечення умов і змісту навчальної діяльності керівників ЗНЗ в інституті післядипломної педагогічної освіти з метою підвищення професійної компетентності і самовдосконалення;
б) поняття керованості як способу організації і управління процесами на різних структурних рівнях підвищення кваліфікації з метою досягнення стратегічних цілей управлінської діяльності керівника ЗНЗ.
При цьому ми врахували вихідне положення, що теоретико-методологічне обгрунтування моделі підвищення управлінської кваліфікації керівників ЗНЗ в ІППО у значній мірі залежить від застосування системного аналізу щодо характеристики її структури і функ