РОЗДІЛ 2.
"КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ" ЯК СКЛАДОВІ РУКОПИСНИХ ЗБІРНИКІВ
Серед пам'яток української історіографії періоду XVIII ст. помітне місце займають так звані "козацькі літописи". Втім, цей термін видається досить умовним для означення об'єднаних ним наративів. Твори Самовидця, Величка, Граб'янки та, створений на основі останнього, "Короткий опис Малоросії", почасти носять риси, що ріднять їх з літописами, але радше це компілятивні оповідання, які М.Грушевський означив як "літературу канцеляристів" [200, c.227]. Ці твори мають переважно визначений сюжет та ідеологію, що спираються на центральну тематику - події Хмельниччини, яка в кожному із текстів доповнюється описом подій вітчизняної історії XVII - XVIII ст.
Поява у відносно невеликий період часу одразу трьох фундаментальних праць, об'єднаних спільним сюжетом, пов'язана з ігноруванням козацької тематики тодішніми основними продуцентами історичних праць - монастирями, або ж недостатнє й уривчасте висвітлення її у вигляді, як писав Величко, реестриков бардзо щуплых [114, c. 6]. Новонароджена держава, а надто її еліта прагнули не лише визнання своїх прав, існуючого статусу, але і їх легітимації шляхом героїзації недавньої історії на сторінках історичних наративів, що були покликані стати творцем привабливого іміджу нового соціально-політичного утворення - Козацької держави. Аби зробити історичні праці доступними для загалу, необхідна перш за все налагоджена інфраструктура друкарень, що займались би популяризацією та розповсюдженням текстів. Однак така інфраструктура на Україні XVIII ст. не мала достатнього потенціалу. Друкарні у Києві та Чернігові друкували майже виключно церковну літературу. Тому чи не єдиним засобом популяризації світських історичних творів залишалась рукописна книга.
Серед "козацьких літописів" "Літопис Величка", враховуючи його значний об'єм, не міг стати об'єктом широкого розповсюдження. Натомість три інші твори - "Літопис Граб'янки", "Короткий опис Малоросії" та, в меншій мірі, "Літопис Самовидця" стали популярними наративами XVIII ст., що поширювались у численних рукописних копіях на усій території тогочасної Гетьманщини. Спробуємо прослідкувати їх присутність у рукописних збірниках XVIII ст. Охарактеризувати загальні текстологічні тенденції списків, а також проаналізувати особливості окремих рукописів.
2.1. "Літопис Граб'янки": порівняльний аналіз редакцій
Твір, відомий нині як "Літопис Граб'янки", був найпопулярнішим історичним наративом XVIII ст. Написаний, як гадається, на початку цього ж століття, він увібрав у себе традиції літописного стилю написання, виявляючи водночас риси історичного оповідання. Структура останнього розбивається на ряд підрозділів - сказаній, кожне з яких описує певний хронологічний проміжок від найдавніших часів до початку XVIII ст. Власне літописом, а радше хронікою можна назвати останню частину тексту, що побудована на основі коротких повідомлень, розміщених у хронологічному порядку. Основна тема твору - події Визвольної війни, представлена у ньому якнайповніше. Опис інших подій слугує своєрідним вступом та післямовою до основної сюжетної лінії. За джерельною основою "Літопис Граб'янки" являє собою компіляцію з історичних творів XVI-XVIII ст. Їх перелік, що поданий у авторській передмові до "Літопису", включає праці європейських істориків XVI-XVII ст. - Кромера, Коховського, Бельського, Твардовського, Пуфендорфа і Гібнера, а також, як тут же зазначено: Диариуша наших воинов, в обоз писаного, духовных и мирских лтописцв, Синопсис Гизеля...[136, c.3].
Попри позірну дослідженність та хрестоматійність цього твору, виділяються ряд аспектів, залишених на маргінесах наукових студій. Зокрема це стосується питання джерельної основи твору та співвідношення його редакцій, що тягне за собою порушення такого важливого питання як первинне походження та авторство цього популярного наративу. Їх не можливо дослідити без активного залучення численних рукописних копій твору, що у більшості є складовими частинами рукописних збірників XVIII ст.
Перед цим варто звернути увагу на історичні монографії Миколи Костомарова, присвячені Богдану та Юрію Хмельницьким [255] у яких простежується така важлива деталь. Історик окремо зробив посилання на два джерела: рукопис "Историю о действиях презельной брани" та, опублікований у 1854 р. Комісією для розбору давніх актів, "Літопис Граб'янки". Хоч уже на той час усталилась традиція синонімічного вживання цих двох назв. Причому перший твір Костомаров відніс до важливих і цінних джерел, а "Літопис Граб'янки" означив як другорядну компіляцію [255, c.157]. На перший погляд це здається парадоксальним - автор посилається на одне і те ж джерело як на два різних. Подібне судження висловив сучасник Костомарова Геннадій Карпов у своєму критичному огляді джерел з української історії: "Летопись цитируемая Костомаровым и изданная комисиею это нужно полагать одно и тоже..." [237, c.52]. Далі Г. Карпов піддає різкій критиці характер використання джерел в працях Костомарова, зокрема, "Літопису Граб'янки". Ним навіть вирахувано, що в монографії "Богдан Хмельницкий" зроблено понад 300 покликів на "Историю о действиях презельной брани". "И при этом,- зауважує Карпов. - Костомаров указывает, что "Летопись Грабянки" есть компиляция разных книг и рукописей составленная уже в XVIII веке" [237, c. 53]. Позиція Г. Карпова контрастує з припущенням Михайла Максимовича. В одному з листів до Костомарова він між іншим зазначає: "В обозрении источников вашей книги "Богдан Хмельницкий" не упомянуты оба печатных издания "Летописи Грабянки", а показано под номером 17 "История о действиях презельной брани". Судя по заглавию, это "Летопись Грабянки", но у Вас иногда приводятся из нее очень любопытные сведения, коих нет ни в двух печатных изданиях ни в других известных мне списках. Итак, Ваша рукопись составляет третью, особую редакцию этой летописи полнейшую и доселе неизвестную" [288, c. 433].
Слід зупинитись на короткому аналізові вищезгад