РОЗДІЛ 2
АБСОЛЮТНА ІНФІНІТИВНА КОНСТРУКЦІЯ
У МОВІ СЕРЕДНЬОАНГЛІЙСЬКОГО ПЕРІОДУ
2.1. Шляхи формування абсолютної інфінітивної конструкції в англійській мові
Для правильного орієнтування в історії літературної англійської мови оцінка іншомовних запозичень та територіального розподілу їх результатів
є важливою тому, що це все різко проявляється у пам'ятниках середньоанглійської писемності [132, с. 115]. Іншомовний внесок в англійську мову був вагомим та багатостороннім. У цей період склалися сприятливі умови для запозичень, тому що англійська була мовою діалектів і не мала єдиної мовної норми. Латина як соціально престижна мова слугувала метамовою науки, канцелярії, університетської освіти, філософії і теології у країнах Західної та Центральної Європи, у тому числі й Британії [145, c. 216-217]. Незважаючи на те, що латина була мертвою мовою, вона виконувала всі найважливіші суспільно-політичні функції майбутніх національних літературних мов [44, с. 43].
Мова скандинавів за своєю фонетичною та граматичною будовою була близькою до мови давньоанглійського періоду. Така подібність скандинавських і англійських діалектів спричинила міжмовну інтерференцію та їх поступове змішування, що насамперед відбилося на морфологічному та лексичному рівнях півночі та сходу країни.
На розвитку писемної давньоанглійської мови позначився вплив церковної латини. Тезу про більшу досконалість латинської мови (насамперед писемного мовлення), порівняно з давньо- та середньоанглійською мовою, або її стилістичну неперевершеність слід розглядати з точки зору гетерохронності становлення даних мов. Так, порівняно з латиною, германський ареал займає "слабку" позицію [46, с. 30], тобто вважають, що давньоанглійська була примітивнішою, бо пристосовувалася до вираження складніших понять та відношень між ними [46, с. 48].
Поети та науковці тієї доби включали у свої твори (навіть без нагальної потреби) транслітеровані латинські слова й різноманітні кальковані з латини конструкції. Широковживаність та проникнення латинських синтаксичних моделей в англійську мову пояснюється насамперед тим, що до початку ранньоновоанглійського періоду британська освіта була латинізованою через відсутність підручників, написаних англійською мовою, поява яких припадає тільки на XV ст. Це свідчить про те, що другу половину IX ст. вважають часом занепаду освіти в Англії. У передмові до твору "Cura Pastoralis" король Альфред скаржився, що освіта повністю занедбана і тільки дехто з духовенства міг перекласти послання з латини на англійську [58, с. 68].
Варто зауважити, що у більшості випадків запозичення йдуть у напрямку від ареалу, який характеризується "сильною" позицією, до ареалу зі "слабкою" позицією. Непроникливість мови безпосередньо залежить від "міцності" позиції, яка їй притаманна у дану історичну епоху. "Сильна" позиція є, як правило, функцією зовнішніх, позамовних факторів. Тільки у деяких виняткових випадках мовне непроникнення забезпечується морфологічною або навіть фонетичною своєрідністю, тобто внутрішньомовними факторами, що діють усередині мови [46, с. 30-31]. У зв'язку з цим збагачувався словниковий склад і, відповідно, поступово змінювалася й синтаксична структура англійської мови.
Синтаксична інтерференція є найменш дослідженою у теорії мовних контактів. Причиною такого відставання є теоретична нерозробленість проблематики. Серед праць, в яких розглядаються питання взаємовпливу в сфері синтаксису, можна виділити дві групи. Дослідники першої групи схильні переоцінювати та перебільшувати можливість іншомовного впливу на синтаксис тієї чи іншої мови. У цих працях синтаксична підсистема вважається такою, що найбільше зазнає іншомовного впливу. Допускають навіть сполучення у мові успадкованої морфології і повністю запозиченого синтаксису [214, c. 83-93].
Проте інші дослідники, навпаки, припускаючи можливість іншомовного впливу у синтаксисі, разом з тим підкреслюють складність виділення синтаксичних запозичень [59, с. 76-85], а то й стверджують, що факт запозичення взагалі довести неможливо [208, c. 132].
Існування таких точок зору пояснюється тим, що деякі мовознавці схильні протиставляти іманентний розвиток мови впливу чужих мов. Останній слід розглядати у тісному зв'язку з внутрішніми чинниками розвитку мови, оскільки у сфері синтаксису він є можливим тільки при наявності відповідних тенденцій розвитку у мові-реципієнті. Релевантною й досі залишається теза В.М.Ярцевої, згідно з якою у синтаксичну систему даної мови пропускається тільки те, що повністю її заповнює в деталях або контамінується з нею [133, с. 14].
Лінгвістів завжди цікавило питання виникнення АІК в англійській мові. Принагідно нагадаємо, що у середньоанглійський період значно збільшується кількість перекладів античних творів, й можна припустити, що АІК утворилася внаслідок калькування відповідної синтаксичної латинської моделі як більш престижної. У зв'язку з цим досить серйозною залишається проблема залежності перекладів від їх оригіналу. Оскільки велика кількість перекладів була зроблена і з французької мови, то можна констатувати, що вплив латини на англійську мову відбувався двома шляхами: прямо і опосередковано, тобто через французьку мову. Існує думка, згідно з якою вплив французької не міг суттєво позначитися на синтаксисі англійської мови, хоча він був відчутний здебільшого у віршуванні на рівні фонетики [204, c. 2].
На відміну від переказу, як зазначає Я.І.Рецкер, переклад повинен передавати не тільки те, що виражено оригіналом, але і так, як це виражено у ньому. Завдання перекладача полягає у цілісному та точному відображенні змісту оригіналу засобами іншої мови, зберігаючи його стилістичні та експресивні особливості. Під цілісністю автор пропонує розуміти єдність форми та змісту на новій мовній основі. Якщо критерієм точності перекладу є тотожність інформації, яка повідомляється на різних мовах, то цілісним (повноцінним та адекватним) можна визнати лише такий переклад, що передає цю інф