РОЗДІЛ 2
СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПЕРЕДУМОВИ УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО
Історія розвитку країни та її народу - це достатньо складний хвилеподібний процес. Історія держави має як періоди піднесення й розквіту, так і часи занепаду. У науковій практиці існує думка, що український народ мав дві епохи найвищого культурного розквіту. Перша -епоха великих київських князів. Друга - період ХVІІ - ХVІІІ ст. [220, с. 5].
У світі історичних подій XVII ст. являє складну, сповнену внутрішніх суперечностей, переломну епоху. Досить вказати на виникнення нових світових економіко-політичних зв'язків, на загострення кризи феодальної системи Заходу, на історичне значення англійської буржуазної революції. Переломний момент століття виявився також в еволюції наукового пізнання Всесвіту і у формуванні принципово нових категорій мистецького усвідомлення реальності [212, с. 5]. Надаючи характеристику XVII ст. в історії Європи, можна погодитись, що: "це була доба [...] коли формувалися національні держави на Заході, але в ідеології панували універсалістичні концепції. Київ, відроджений осередок України, стояв перед очами тогочасного українця другим Єрусалимом. Він був центр церкви, значить - центр культури... Безнастанні заклики до боротьби проти турків і татар у проповідях Галятовського, Барановича і всіх українських проповідників XVII ст., ба навіть і самого Стефана Яворського - не загальники, як може тепер здатися, і не результат татарських наскоків на Україну, а насамперед вияви цієї універсально-християнської ідеології" [221, с. 169].
Саме в цей період соціальних суперечностей, класових протистоянь і духовного оновлення зароджувалось бароко. Походження терміну "бароко" досить суперечне. Існує думка, що подібний термін вигадали логіки у добу Середньовіччя для визначення силогізмів. За іншими відомостями слово "бароко" утворилося від італійського "barocchio", яким наприкінці Середньовіччя користувалися для визначення брудних фінансових операцій, чи від португальського "barocco" - так називали перлини неправильної форми [222, с. 11]. Поступово слово "бароко" визначено, як термін історичного мистецького циклу. Отже, бароко, як стиль мистецтва, що виник в Італії наприкінці XVI ст., надалі розповсюджувався до Іспанії, Португалії, Фландрії, пізніше - до Німеччини, Австрії, Англії, Скандинавії, Східної Європи, Нового світу. У XVIII ст. бароко набуло своєрідного і блискучого розвитку в Росії, однак ні у Франції, ні в Голландії бароко не стало домінуючим стилем. І хоча спочатку цим терміном виражали формальну витонченість творів мистецтва в період після Ренесансу, але в подальшому бароко формувалося як своєрідна епоха в культурі, мистецтві, філософії, науці тощо [8, с. 192; 223, с. 74-75]. М. Кокорев назвав бароко "прямим спадкоємцем ренесансу, але спадкоємцем явно розчарованим" [224]. Існує версія щодо проникнення барокового стилю в Україну через пожвавлення торговельних стосунків з генуезькими кримськими колоніями - по оновлених торговельних шляхах в Україну могли проникнути італійські мистецькі ідеї. Також можливе проникнення італійських барокових смаків через югославські землі [24, с. 188-189].
Необхідно підкреслити, що українське бароко мало свої, притаманні тільки йому, особливості. Не всі західноєвропейські ознаки були до душі українським майстрам, а на території України розповсюдились найрізноманітніші течії бароко. Так Г. Логвин висловив думку, що "українське бароко через історичні обставини не являло собою одного цілого явища. Крім регіональних, існувала відмінність в архітектурі Східної і Західної України. Архітектура Західної України [...] зазнала сильного впливу польського й західноєвропейського бароко, в архітектурі Східної України - Гетьманщині поєднано засади західноєвропейського і російського бароко з автохтонними принципами архітектурної композиції, головним чином народної" [225, с. 13]. Слід зауважити, що до моменту появи бароко, мистецьке середовище України також не мало стильової єдності. Наприклад, про архітектуру України XVI ст. С. Таранушенко пише: "Для всієї України того часу будівельні традиції були спільними, але за характером оборонних споруд західні землі відрізнялися від східних; насамперед зовнішніми впливами, будівельним матеріалом та використанням новітньої теоретичної думки. Щоправда, різкої межі між ними не існувало в силу постійнодіючої міграції населення з Заходу на Схід, що було своєрідним способом обміну знаннями, ремеслом, мистецькими формами в архітектурі та ін." [226, с. 3]. Отже, підґрунтям бароко стала народна архітектура. Слід підкреслити, що таке традиційне підґрунтя українське бароко мало тільки на Сході країни. Українські майстри намагалися поєднати національні ознаки зі стилістичними особливостями західноєвропейського мистецтва. Стиль бароко, вливаючись в українське мистецтво, щедро збагатив його художні смаки. На Заході країни бароко, під впливом суспільної ідеології, формувалось як частина загальноєвропейської культурної традиції.
Найтиповішою ознакою західного бароко, його композиційним принципом, що яскраво відбився в українському бароко є антиномічність зображення. Поруч з потягом до чуттєвих насолод виникали мотиви розпаду, мінливості існуючого, минущості слави, щастя, яскравості життя, тобто мотиви, в яких відкидалися чуттєві спокуси, натомість, формувався потяг до надчуттєвого. Земне життя здавалося сном, а справжнє набувало сенсу після смерті. Загострювалася боротьба світоглядних течій раціоналізму та ірраціоналізму. Чудернацтво стає суттєвою ознакою бароко. Широко почала використовуватися гра світла і тіні. Але світло оптичне, натуральне в коливанні уваги відразу перетворювалося на символічне і спіритуалістичне. Розвивалася пристрасть до складних алегорій, що потребують вдумливого тлумачення. Алегорія стає необхідним компонентом бароко [223, с. 74-75; 227, с. 19].
Ще однією невід'ємною особливістю барокового стилю є обов'язкова наявність трагічного пафосу, який відображав психологію народу, його відчай та надію. Бароко зосереджувало сві