РОЗДІЛ 2.
Ф. ЕРНСТ У ПАМ’ЯТКООХОРОННОМУ РУСІ УКРАЇНИ
1917-1925 РОКІВ
2.1. Участь Ф. Ернста у становленні державних пам’яткоохоронних органів у роки
української революції та громадянської війни
Серед численних постатей діячів українського пам’яткоохоронного руху 1917-1925
рр. Федір Людвігович Ернст (1891-1942) займає визначне місце. Відомий
мистецтвознавець і музейний працівник, він усе своє життя присвятив дослідженню
та збереженню історико-культурної спадщини України.
Щира захопленість питаннями української історії та культури привела
двадцятирічного студента історико-філософського факультету Київського
університету імені Св. Володимира Ф. Ернста, що спеціалізувався на кафедрі
мистецтвознавства під керівництвом відомого дослідника української культури
Г. Павлуцького, до Київського музею старожитностей і мистецтва ще у 1911 р.
Упродовж 1912-1914 рр. він плідно працював у цьому музеї у якості дослідника
над студіюванням запропонованих університетською кафедрою мистецтвознавства
тем. Першим здобутком молодого вченого стала конкурсна праця “Київська
архітектура ХVІІ-ХVІІІ ст.”, нагороджена у січні 1914 р. радою Київського
університету імені св. Володимира золотою медаллю. Під час збирання матеріалу
для свого дослідження Ф. Ернст близько познайомився з визначними діячами
української культури – М.Біляшівським, М.Грушевським, Д. Дорошенко,
Д. Щербаківським. Співпраця з ними суттєво вплинула на формування історичних та
мистецтвознавчих поглядів Ф. Ернста. Зокрема сформулювала в нього підхід до
пам’яток вітчизняної історії й культури не просто як до старовини, а як
національної спадщини українського народу.
Почавши з лютого 1914 року відвідувати засідання Українського наукового
товариства імені Т.Шевченка (очолюване М.Грушевским), Ф. Ернст ближче
познайомився з І.Каманіним, К.Левицким, В.Перетцем. У цей час за пропозицією
М.Грушевского він опублікував декілька статей і рецензій з питань українського
мистецтва у журналах „Мистецтво Південної Росії” й „Україна” та почав готувати
до друку свою университетску роботу “Київська архітектура ХVІІ-ХVІІІ ст.” (при
підтримці М.Біляшівського й Д. Щербаківського [1].
Вимушену перерву у плідну працю молодого дослідника внесла І світова війна й
висилка із м. Києва на три довгі роки. Тільки 12 квітня 1917 р. Федір
Людвігович зміг приїхати до рідного міста та знову повернутися до улюбленої
праці. Наприкінці квітня 1917 р. він почав співробітничати з очолюваним
Г.Павлуцьким відділом пластичних мистецтв при Головному управлінні мистецтв та
національної культури УНР [2].
Необхідно зауважити, що після лютневої революції 1917 р. на грунті
національно-культурного відродження відбувалося надзвичайне піднесення
загального інтересу до питань вивчення пам’яток вітчизняної історії та
культури, що стали розглядатися як джерело унікальності і самобутності
української нації. Відтак, пам’яткоохоронний рух став однією із невід’ємних
частин процесу розбудови незалежної Української держави.
Переважна більшість існуючих на цей час інституцій пам’яткоохоронної
спрямованості (Київське товариство охорони пам’яток старовини і мистецтва,
церковні історико-археологічні товариства тощо) виявились неспроможними діяти у
відповідності до нових завдань творення національного держави. У зв’язку з цим
вирішення нагальних проблеми охорони історико-мистецької спадщини взяли на себе
представники вітчизняної інтелігенції, що створили низку нових товариств і
організацій [3].
12 травня 1917 р. у Києві постав Центральний комітет охорони пам’яток старовини
й мистецтва в Україні (ЦКОПСІМУ), до якого увійшли: М. Біляшівський (голова
ради), М. Грушевський, Д. Щербаківський, Д. Дорошенко, К. Мощенко,
Г. Павлуцький, К. Шероцький, В. Модзалевський М. Василенко та інші відомі
подвижники справи збереження історико-культурної спадщини [4]. 22 липня 1917 р.
до складу його дійсних членів був обраний Ф. Ернст [5]. Федір Людвігович
виконував спочатку обов’язки секретаря у комісіях ЦКОПСІМУ, а навесні 1918 р.
був запрошений М. Біляшівським на посаду спеціаліста-експерта відділу охорони
пам’яток Міністерства народної освіти [6].
Працювати пам’яткоохоронцям доводилося у надзвичайно складних умовах постійних
змін влади, що кожен раз супроводжувалися вибухами, пожежами та варварськими
погромами. Наприклад, захоплення Києва червоною армією 17-26 січня 1918 р.
супроводжувалося безжалісним бомбардуванням міста, а вступ до міста загонів
С.Муравйова – численними актами вандалізму. З метою з’ясування розмірів
нанесеної ними шкоди ЦКОПСІМУ створював комісії, у роботі яких найактивнішу
участь брав Федір Людвігович. Так, 19 лютого така комісія у складі: Ф. Ернста,
В.Кричевського, Д.Щербаківського, Г.Оберемського, А.Матушевського на запрошення
архімандрита Клемента оглянула Києво-Печерську Лавру й виявила численні
пошкодження старовинних будівель, спричинені бомбардуванням міста [7].
21 лютого 1918 р. відбулася чергова нарада комісії ЦКОПСІМУ, у якій взяли
участь Г. Нарбут, В.Кричевський, О. Мурашко, М.Бойчук, М.Біляшівський,
В.Оберемський, А.Матушевський, Д.Щербаківський, Ф. Ернст і представник
Польського товариства охорони пам’яток Л.Грохольський. На нараді виступив
голова Комітету М.Біляшівський, який наголосив на необхідності описати
пам’ятники старовини, що були знищені внаслідок останніх подій, та врятувати
залишки художньої колекції М.Терещенка, пограбованої під час вступу до Києва
червоноармійців [8]. Після засідання М.Біляшівський, Ф. Ернст та інші
пам’яткоохоронці направилися до приміщення колишньої галереї на вулиці
Терещен
- Киев+380960830922