РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОЦІНЮВАННЯ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ АКАДЕМІЧНОЇ НАУКИ З ПРОМИСЛОВІСТЮ УКРАЇНИ
2.1 Аналіз концепції національної інноваційної системи як методологічної основи дослідження
Як зазначалося у розділі 1, взаємодія суб'єктів процесу технологічного розвитку є його ключовою характеристикою, завдяки якій відбувається перетворення вхідних ресурсів на нові технології, інновації тощо, а також їхнє розповсюдження в економіці країни. Якщо в результаті взаємодії між суб'єктами технологічного розвитку утворюються постійні функціональні зв'язки, або мережі, то це дає підстави говорити про інноваційну систему країни або регіону.
Останнім часом в наукових та політичних колах України активно обговорюється проблема інноваційного розвитку та зокрема побудови інноваційної моделі розвитку України. Відомо, що одним з найважливіших винаходів людства у ХХ столітті вважають "інновацію", продукування та ефективне використання якої може забезпечуватися через національну інноваційну систему (далі - НІС). Існування та подальше функціонування національної інноваційної системи впливає на суспільство як у теоретичному, так і в практичному плані. В теоретичному сенсі вплив НІС обумовлюється її спроможністю слугувати науковим обґрунтуванням та системним забезпеченням появи та реалізації інновацій. У практичному - національна інноваційна система допомагає політикам та урядовцям приймати необхідні рішення та формувати дієві механізми інноваційного розвитку.
Ідея національної інноваційної системи, або системи інновацій, на противагу простим моделям інноваційного процесу отримала широкий розвиток в другій половині 80-х років минулого століття, хоча ця ідея привертала увагу окремих науковців ще у ХІХ столітті. Відома праця Ф.Ліста "The national system of Political Economy" (1841), в якій він критикує економістів-класиків за недостатню увагу до науки, технологій та навичок як факторів економічного розвитку. Так, наприклад, Ф.Ліст пише: "Сучасний стан нації є результатом накопичення всіх відкриттів, винаходів, вдосконалень, покращань та зусиль усіх поколінь, які жили до нас: вони формують інтелектуальний капітал сучасного людства, і кожна окрема нація є продуктивною лише в міру знань, як застосувати досягнення попередніх поколінь та покращити їх власними надбаннями"[72]. Більше того він одним з перших усвідомив необхідність існування зв'язків між промисловістю, науковими та освітніми установами [72; 162]. Аналізуючи та позитивно оцінюючи основні положення праці Ф.Ліста, К.Фрімен та Л.Соете в [50; 295] відзначають, що згадана праця сьогодні мала б називатися "Національна інноваційна система".
Слід відзначити, що концепція національної інноваційної системи розглядає інноваційний розвиток як взаємодію його учасників. Проте на відміну від інших моделей (наприклад, лінійної моделі інноваційного розвитку) в даному випадку взаємодія між учасниками, особливо між державною та приватною науковими системами, ресурсами (людськими, природними, інтелектуальними) та інфраструктурою є однією з ключових характеристик. Як відзначено у [73; 846], до питання взаємодії також додаються питання попиту та пропозиції технологій, ролі головних суб'єктів в науковій системі та їхній поділ праці.
Розробниками теорії національних інноваційних систем є всесвітньо відомі вчені в галузі інноватики: К.Фрімен, Б.Лундвал та Р.Нельсон. Великий доробок в розробок цієї теорії також був внесений С.Меткалфом, П.Пателом, К.Павітом та іншими вченими.
Так, К.Фрімен розглядає НІС як мережу інституцій державного та приватного секторів, чия діяльність та взаємодія ініціює, імпортує, модифікує та розповсюджує нові технології [74; 1]. Головну увагу він надає стабільності та змінам інноваційної системи головним чином за умов сильної координуючої ролі держави та горизонтальної координації. Схоже визначення НІС присутнє у Б.Лундвала, згідно з яким НІС - це елементи та взаємовідносини, які складаються у створенні, розповсюдженні та використанні нового, економічно корисного знання, та які знаходяться на території держави [75], хоча Б.Лундвал і зосереджує свою увагу на відносинах між виробником та споживачем знання. Дещо інакше розглядає НІС Р.Нельсон, який більше уваги приділяє ефективності взаємодії елементів НІС. На його думку, НІС - це сукупність інституцій, чия взаємодія визначає інноваційну ефективність національних фірм [76; 3-21]. На противагу К.Фріману, Р.Нельсон наголошує на конкуренції як механізмі розмаїття, яка є стимулом до інноваційної діяльності. Згідно з П.Пателом та К.Павіттом, НІС формують національні інституції, їхня заохочувальна структура та здатність, що визначає швидкість та напрями технологічної діяльності (або обсяг та склад змін у діяльності, що генерує нові технології) в країні [77]. Найбільш розгорнуте визначення серед згаданих вчених надає С.Меткалф, який визначає НІС як сукупність певних інституцій, які спільно або індивідуально впливають на розвиток та поширення нових технологій та які забезпечують засади формування та реалізації державної політики, яка впливає на інноваційний процес, тобто це система взаємопов'язаних інституцій, яка створює, зберігає та передає знання, навички та артефакти, які визначають нові технології [78]. Розвиваючи цей підхід, Дж.Ніосі, П.Савіоті та Б.Беллон визначають головних суб'єктів НІС наступним чином: приватні та державні фірми (як великі, так і малі), університети, урядові організації, спрямовані на виробництво знання та технологій [79].
Останніми роками посилився інтерес до НІС на теренах колишнього Радянського Союзу. Наприклад, в Росії за останні 5 років видано низку праць відомих вчених, які торкаються проблем розбудови та функціонування НІС. Розуміння сутності НІС не суперечить усім вищенаведеним визначенням. І.Іванова й А.Динкін дають наступне визначення: "НІС - це сукупність взаємопов'язаних організацій (структур), що займаються виробництвом та комерційною реалізацією наукових знань та технологій в межах національних кордонів: малих та