РОЗДІЛ 2
РЕЛІГІЙНІ КУЛЬТИ КРИМУ У 40-60 РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Релігійні культи Криму наприкінці ХIХ - у першій половині ХХ століття
Крим має не тільки неповторну природу та краєвиди, але й унікальну історію, частиною якої є співіснування на півострові на протязі століть представників різних етнічних груп, культур та віросповідань. Поряд з православ'ям та ісламом особливу роль у формуванні специфічної євразійської культури півострова відігравали представники різних релігійних культів. Однак їх існування на півострові було пов'язано з тими історичними та політичними умовами, в яких вони розвивались. Крим з найдавніших часів був у центрі гостріших подій світової історії. Народи, шо на протязі століть, приходили на півострів, змінюючи один одного, привносили в його культуру різні форми світогляду, релігій та традицій. Схід та Захід історично співіснували на невеликій території кримської суші, доповнюючи та збагачуючи духовну культуру місцевих народів, формуючи тут не тільки специфічні елементи культури, але й нові етнічні групи, притаманні тільки Криму, до яких можна віднести кримчаків, татів, урумів і т.д. Кожний із народів півострова, маючи свій релігійний світогляд, збагачував його елементами культури інших народів. Представники караїмізму, іудаїзму, ісламу та християнства з давніших часів знаходили між собою компроміс. Прикладом цього є сумісне використання віруючими цих конфесій одних і тих же водних джерел, які вони вважали священними і т.д.
Особлива сторінка історії півострова почалась після приєднання Криму до Росії. Створення Таврійської губернії, складовою частиною якої став Крим, було пов'язано з заселенням її пустуючих земель представниками різних конфесій. У рамках державної політики з освоєння півдня імперії до Таврії було переселено представників сектантських об'єднань - скопців, духоборів та молокан. Для освоєння таврійських земель були залучені переселенці з Західної Європи, що були носіями ідеології протестантизму - меноніти, лютерани та штундисти. Пізніш на таврійські землі переселилися адвентисти сьомого дня, євангелісти та баптисти. Поряд з цими релігійними групами у Криму продовжували існувати релігійні громади іудеїв, караїмів, кримчаків, католиків, армяно-григоріан, православних та мусульман. На невеликому просторі суші представники різних конфесій створили у цей час досить толерантне міжконфесійне середовище, в рамках якого не існувало ворожнечі та зневаги один до одного.
Однак досить суперечливою була політика самодержавія у відношенні представників різних конфесій. Російська імперія проводила протекціоністську політику у відношенні до протестантських громад, що існували у Криму та на таврійських землях, однак створювало усіляки перешкоди для діяльності "сектантських" громад, які з 1805 року почали переселятись до Таврії.
Тільки 16 травня 1883 року Сенат видав закон, який дарував сектантам громадянські свободи, у тому числі і право на відправлення релігійних треб. Однак ці свободи були декларативними, а не реальними, тому що політика тиску у відношенні представників різних релігійних культів продовжувалась у Росії до початку ХХ століття.
По даним губернського статистичного комітету, яку приводить М. Родіонов [223, c. 256], у 1871 році в Таврії проживало 693960 душ населення серед яких до православ'я відносилось 245 397 чоловіків та 226 592 жінки. Іншу частину населення складали представники інших конфесій, у тому числі:
- католиків було 7624 чоловіків та 6864 жінок;
- армяно-григоріан - 2070 чоловіків та 1897 жінок;
- старообрядців-беспоповців - 304 чоловіка та 274 жінки;
- старообрядців-поповців - 4 чоловіка та 2 жінки;
- протестантів - 25 377 чоловіків та 15 967 жінок;
- євреїв-равіністів - 9274 чоловіка та 8858 жінок;
- караїмів - 3087 чоловіків та 3141 жінка;
- молокан та інших сектантів - 3630 чоловіків та 3968 жінок;
- іудействуючих - 24 чоловіка та 26 жінок;
- циган - 2305 чоловік та 2380 жінок;
- скопців-"шалопутів", хлистів, маріановців та інших - 62 чоловік.
Але Ю.А. Катунін [104, c. 31-32], опираючись на дані архівних фондів, наводить наступні цифри: старообрядців-беспоповців -1500 чолові, у тому числі у Бердянську - до 1000 чоловік, старообрядців-поповців 210 чоловік, молокан - до 5 тисяч чоловік, скопців та "шалопутів" - 100 чоловік, "маріановців" - 60 чоловік.
У другій половині XIX століття Таврія була однією з окраїн Росії, до якої висилали представників різних сектантських течій. Лише 12 грудня 1904 року був прийнятий царський указ, що забороняв закривати молитовні та переслідувати сектантів. 17 жовтня 1905 року та 17 квітня 1906 року були прийняті нові укази, які остаточно зняли заборону на діяльність сектантських організацій та зрівняли їх у правах з представниками інших конфесій. З цього часу у різних городах Криму стали активно формуватись громади баптистів, євангелістів, п'ятидесятників та інших культів. Однак їх діяльність у цей час, не взираючі на те, що було прийнято законодавство, яке скасовувало переслідування, не тільки усіляко дискредитувалась у газетах та у громадській думці, але й фактично не підтримувалась місцевою православною владою.
Особливий розквіт діяльності різноманітних релігійних культів на півострові приходиться на перші роки після повалення царської династії, періоду громадянської війни та радянської влади. Найбільш активний ріст громад різних релігійних культів відбувався у Криму у період громадянської війни. У рамках духовного правління, створеного в армії генерала Врангеля, яким керував Севастопольський єпископ Веніамін (Федченко), поряд з православною церквою діяли представники інших конфесій, у тому числі - старообрядницькі, католицькі, мусульманські, ламаїстські та інші підрозділи [106, c. 56-63]. У цей складний час, захищаючи своє життя та майно від вояків білої та Червоної армії, а також різноманітних банд, що грабували місцеве населення, навіть менонітські громади, які діяли у Таврії, були змушені створювати загони самооборон