РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ УМОВИ ІСНУВАННЯ ЗАПОРОЗЬКИХ ЗИМІВНИКІВ
2.1. Передумови виникнення зимівничого господарства
Виникнення зимівників, як форми господарства запорожців тісно пов’язано з
появою самого козацтва, якому передувало створення сприятливих
соціально-економічних умов в основі яких лежала колонізація
північночорноморських степових просторів. Само козацтво можна вважати доволі
унікальним явищем, як і ту форму господарювання, що лежала в основі цього
своєрідного феномену. Підкреслимо, що водночас воно було і абсолютно природним
явищем – викликаним збігом цілого ряду соціально-економічних і
військово-політичних чинників. Аналіз документів дає підстави стверджувати що
козацтво виникло на грунті виключно колонізаційних процесів, а не мілітарних
змагань між осілим землеробським населенням лісової смуги і кочовим світом
степу.
Зокрема Л. Гумільов зазначав, що виникнення концепції протистояння і боротьби
“лісу зі степом” пояснювалося звичною для московитян тривалою ситуацією
боротьби за завоювання Криму з XVI по XVIII століття, яка була екстрапольована
в давніше IX – XIII століття [167.486].
Втім, ця антагоністична концепція продовжувала розвиватися і стала головним
чинником становлення російської колоніальної ідеології XIX століття [168.161].
Вперше науково обгрунтував цю ідею відомий російський історик
С. Соловйов [219.250]. Подальші дослідники беззастережно її сприйняли і
постійно підносили до рівня, який підміняв собою всі інші процеси. Як наслідок,
вся російська оріенталістика і слов’янознавство упереджено ставилися до
степовиків взагалі і до запорожців зокрема. Результатом цього стало те, що
історія запорозького козацтва розглядалася досить однобоко, переважно у
деструктивному мілітариському аспекті.
Недостатня увага дослідників до економічної історії Запорозького козацтва
спричинила помітне відставання у вивченні окремих питань пов'язаних з
господарством запорожців і його основою – зимівником. Зокрема, по сей день
актуальними залишаються питання передумов та часу виникнення зимівників.
Лісостепова смуга між осілим українським і кочовим татарським населенням була
досить гнучкою не стабільною і рухливою. Українських підприємців у степи вабила
не сама земля як об’єкт праці, бо великого попиту на продукцію землеробства до
часів Нової Січі не було. Їх більше цікавили сезонні промисли – попит на
продукцію яких: рибу, м’ясо, хутра, мед та віск був досить стабільним.
Для татар основною галуззю господарства було скотарство, яке вимагало
забезпечення належної кормової бази у вигляді обширних пасовиськ. Крім того,
важливою галуззю господарства стала работоргівля. Незмінна формула – “попит
народжує пропозицію” діяла в середовищі обох етносів, яка й змушувала їх
вирішувати свої суто економічні проблеми за рахунок один одного, з тією тільки
різницею, що для татарських набігів не потрібні були ніякі опорні пункти. Їм
потрібні були вільні степові простори, які б в ідеалі не перетиналися лісами та
річками. І тому їх головні шляхи в Україну – Чорний, Кучманський і Муравський
пролягали по водорозділам великих річок.
Українцям для поступального руху на південь потрібні були опорні бази.
О. Єфименко зазначала, що прикриттями для цього руху на південь могли бути
природні – ліс, і штучні – замки [171.60]. Крім Самарської товщі та Великого
Лугу, лісів у цій буферній зоні лісостепу не було, але по усьому Дніпру було
розкидано безліч островів на яких розміщалися осередки–коші ватаг промисловців.
Саме на їх базі з часом виникали перші Січі, як аналоги укріплених замків.
Насправді ж це були перші зимові стани–коші окремих промислових ватаг, на
основі яких і виникли перші Січі.
Українська колонізація йшла на південь по великих річкових долинах. А згодом і
долинами менших степових річок з заходу на схід і зі сходу на захід між Доном,
Дніпром, Бугом і Дністром, заглиблюючись в степ і наближаючись до водорозділів
по головним притокам цих великих річок. За словами дослідника XIX століття
І. Житецького, вільна селянська колонізація йшла вниз по Дніпру і його головним
притокам розселяючись хуторами по берегах малих річок та осідаючи в степових
балках. Головними зайняттями цього населення було рільництво, пасіки,
полювання, рибальство [108.12].
У першому описі козаків, який подав польський хроніст Мартин Бєльський, козаки
зображені саме як сезонні добичники–промисловці, які займалися ловлею та
обробкою риби. Їхні осередки на низу Дніпра, хроніст назвав “кошами”, які
дійсно більше нагадували спільний зимовий стан дуже схожий на зимівник, а ніяк
не на Січ, як раніше було прийнято вважати [141.1358].
Інший польський хроніст Мартин Пашковський детальніше описав життя козаків у
зимівниках на початку XVII сторіччя. Він прямо вказував на те, що тут
зберігалися різні необхідні для промислів речі та оброблялося здобуте.
М. Пашковський змальовував зимівник як місце відпочинку промисловців і їхній
господарський осередок [232.103–115]. Та й сама етимологія назви житлового
осередку запорожців, в основі якої лежить слово “зимувати” дає підставу
говорити про реальні витоки й призначення цього осередку і явища ним
викликаного.
Аналіз джерел та археологічні дослідження проведені по берегам кількох річок,
протікаючих по колишнім володінням запорожців при застосуванні окремих
міждисциплінарних наукових методів, зокрема аналізу та синтезу, дають підстави
стверджувати, що зимівники виникли разом з першими ватагами
колонізаторів–промисловців, які йшли в степ на промисли і змушені були
залишатися тут на зимівлю. Для забезпечення вл
- Киев+380960830922