РОЗДІЛ 2
ПРИЧИНИ, ФОРМИ, ХАРАКТЕР ОПОРУ СЕЛЯНСТВА ПРОДОВОЛЬЧІЙ І АГРАРНІЙ ПОЛІТИЦІ
БІЛЬШОВИКІВ
2. 1. Причини зародження та розвитку селянського опору політиці більшовиків на
селі
Остаточне утвердження радянської влади у правобережній частині УСРР
супроводжувалося потужним опором, насамперед з боку найчисленнішої верстви
населення – селян. Останні відмовлялися визнавати владу більшовиків, яка
протягом 1917 – 1920 рр. неодноразово змінювалася, тому що вона примушувала їх
виконувати і перевиконувати плани продовольчої розкладки[470, с. 67].
Про становище в подільському селі і настрої їх мешканців свідчать листи
червоноармійців, а також їх рідних. З них можна дізнатися і про становище
селянства[463]. Ось що писав червоноармієць з с. Вербка Летичівського повіту
Подільської губернії своєму другу: „Живеться у нас в селі погано. Дуже
пригнічує селянство радянська влада. Стягуються великі податки. Останню сорочку
знімаєш з себе і платиш податки. Скажи, брат, кого ми захищали?”[383]. В своїх
листах найбільше нарікань було з приводу продовольчої розкладки та податку.
Наприклад, в с. Бирове Подільської губернії після виконання продрозкладки
селяни не мали хліба для харчування, і якби не гужовий промисел, то всі б
повмирали з голоду. Разом з тим зазначалося, що в цій ситуації найкраще себе
відчували тільки безземельні селяни[73, арк. 52]. В листі з с. Березівка тієї ж
губернії повідомлялося, що крім сільськогосподарського податку, потрібно було
сплатити державне страхування, внести кошти на утримання школи та охорону
сільської ради. Збір супроводжувався репресіями. Тих, хто перечив,
заарештовували та утримували декілька діб без їжі та води[73, арк. 53]. В листі
селянина с. Красне Подільської губернії зазначалось, що продподаток був дуже
важким, лише деякі його сплатили, а багато тільки – половину, а деякі селяни
зовсім не розраховувалися через так звані „ножиці цін”. Так, чоботи коштували
20 пудів пшениці або 40 пудів жита[73, арк. 54]. А в листі з с. Мурафа тієї ж
губернії зазначалося, що чоботи коштували вже 50 пудів жита[73, арк. 55]. В
жовтні 1923 р. їх ціна сягнула 70 пудів цього збіжжя[379, с. 412].
У багатьох листах містилися скарги сімей червоноармійців на місцеву владу, яка
абсолютно не звертала уваги на їхні прохання щодо надання їм податкових пільг.
Так, на надіслані посвідчення про звільнення від продподатку сімей
червоноармійців сільради не зважали[463]. В досить скрутному становищі
опинилося й чимало незаможних селян, які для сплати податку змушені були
віддати навіть посівне зерно. Звертаючись до заможних селян по допомогу, вони у
відповідь отримували відмову: „Хай радянська влада допоможе”[107, арк. 20].
Відповідь більшовиків була жорстокою. Зокрема, зміст продрозкладки Ленін
пояснював так: „... ми фактично брали від селян всі надлишки і навіть іноді не
надлишки, а частину необхідного для селян продовольства, брали для покриття
витрат на армію і на утримання робітників. Брали здебільшого в борг, за
паперові гроші. Інакше перемогти поміщиків і капіталістів у розореній
дрібноселянській країні ми не могли”[385, с. 60]. Ще в лютому 1920 р. у записці
в ЦК РКП(б) Л. Троцький переконливо охарактеризував усі види продрозкладки:
„Сучасна політика зрівняльної реквізиції за продовольчими нормами, кругової
поруки під час заготівлі і зрівняльного поділу продуктів промисловості
спрямована на зниження виробництва, на розпорошення промислового пролетаріату і
загрожує остаточно підірвати господарське життя країни”[440, с. 91]. Розкладка
передбачала перелік вилучення різноманітних речей, які були у селян. При цьому
складався досить детальний предметний список. Наприклад: прядиво, щетина,
кінський волос, копита, роги тощо. Вилученню підлягали будь-які речі. А саме:
вовна, волокно, подушки, ложки і вилки тощо[440, с. 94; 436]. До того ж
виконання розкладки супроводжувалося брутальним насиллям та кепкуванням над
селянами. Так, в червні 1920 р. на Миколаївщині широко застосовувалися
занесення волостей і окремих сіл в так звані „червоні” та „чорні дошки”. Першим
видавалися промислові товари, а других позбавляли цього і оголошували „ворогами
радянської влади”. При цьому становище волостей, які були занесені в „червону
дошку”, теж було нестабільним. Так, 16 червня в „червону дошку” було занесено
Добринську, Богоявленську і Новополтавську волості, але менше ніж через місяць
їм вже погрожували, що занесуть до „чорної дошки”, якщо вони в 10-денний термін
не виконають 60% додаткової розкладки і 90% попередньої. Проте можливостей для
виконання продрозкладки через цілу низку обставин у більшості випадків не було.
Зокрема, в 1920 р. відбулося значне зменшення загальної площі посівів у
порівнянні із довоєнним періодом[440, с. 95; 434, с. 290].
15 березня 1921 р. X з’їзд РКП(б) затвердив запропоновану політбюро ЦК
резолюцію „Про заміну розкладки натуральним податком”[500, с. 247]. Це рішення
було покладено в основу постанови надзвичайної сесії ВУЦВК V скликання від 27
березня 1921 р. „Про заміну продовольчої розкладки податком”[494, с. 73]. Але
це не означало негайне скасування попередньої продовольчої політики, а тим
більше на Україні. Так, 22 березня 1921 р. політбюро ЦК КП(б) прийняло рішення
продовжити продрозкладку, лише знизивши її розмір до 80%[304, с. 358]. У травні
1921 р. після декількох проведених продовольчих місячників на території
правобережної частини УСРР знову було проголошено ударний місячник
хлібозаготівлі. Про це йшлося в телеграмі Подільського губкому КП(б)У місцевим
органам влади: „... Становище в даний момент в масштабах всієї республіки
змусило ЦК КП(б)У з 7
- Киев+380960830922