РОЗДІЛ 2
ЛІНГВОКОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ
2.1 Художній текст як об'єкт лінгвістичного аналізу
2.1.1 Категоріальні засади аналізу художнього тексту
Життя сучасної людини проходить у вербалізованому світі, і тому особливості світосприйняття знаходять своє відображення, перш за все, у тексті як в одному з різновидів семіотичної системи [183, с.57]. Саме тому сучасний етап розвитку лінгвістичної думки характеризується великим інтересом учених до проблем вивчення художнього тексту як самостійного об'єкта дослідження.
Художній текст пов'язаний з культурою, історією і, як слідство, з картиною світу конкретної епохи [89, с.109]. Він сприймається як явище культури, оскільки в ньому, хоч і з різним ступенем історичної вірогідності, талановитості та майстерності, відображаються національні і загальнолюдські ідеали [53, с.48]. Однак не слід забувати, що кожен художній текст є відображенням певного авторського бачення світу та результатом суб'єктивного і осмисленого перетворення дійсності: мовна діяльність є засобом передачі розумового змісту за допомогою мовних одиниць, тому лінгвістичний аналіз суб'єктивного використання мови автором тексту виявляє специфіку мислення письменника та його життєву позицію [47, с.246]. Для номінації картини світу, що зображує автор у текстах своїх творів, учені використовують термін "авторська модель світу", яка знаходить своє вираження на всіх рівнях ієрархічно організованої структури художнього тексту. Особливості авторської моделі світу зумовлюють відбір саме тих елементів, які за своїми якостями є найбільш діючими для відображення авторського розуміння дійсності, а також для реалізації прагматичних установок тексту, досягнення комунікативної мети, яку поставив автор.
Актуальність дослідження саме тексту у всій його цілісності пояснюється дослідниками тим, що "мовні знаки виявляють себе тільки будучи текстово-спаяні" [214, с.94], тобто слово набуває значення лише в певному текстовому контексті, і лише у цьому випадку воно може повністю проявити себе.
У сучасному мовознавстві особливу увагу приділяють структурним та семіотичним особливостям художнього тексту, розглядаючи його як одну з операційних мовних одиниць [169, с.28], що "втілює в собі закономірності істинного буття мови" [15, с.90]. І справді, не можна заперечити той факт, що існує нерозривний зв'язок між мовою та художньою літературою, тобто мистецтвом, яке використовує мову в якості свого засобу вираження [303, с.440]. Крім того, пам'ятники літератури постають і як "скарбниці об'єктивних фактів, які можна віднести до певного періоду розвитку словесності, і які мають велику історичну цінність" [63, с.106]. У номінативних одиницях тексту знаходять своє відображення національний менталітет та національна культура етнічної спільноти, що сформувалась у певних історичних, географічних та політичних умовах. Номінативні одиниці, які відображають особливості економічного устрою, географічного положення, історії, звичаїв та обрядів, національного світосприйняття носіїв певної мови, допомагають найбільш повно пізнати побут та життя іншого народу [95, с.55]. Отже, вичерпне прочитання тексту несе величезну інформацію про світ, у якому жив автор, та про особливості сприйняття цього світу даним автором.
В інформаційному аспекті художній текст може передавати:
1) типові образи для певного періоду;
2) релігійну, культурну, художню, а потім і індивідуальну інформацію за допомогою мовної характеристики образу;
3) специфіку національного світобачення;
4) свідоцтва про формування та розвиток певної школи літературознавства;
5) інформацію про комічне (із чого сміялися люди різних епох) [81, с.5-12].
Дуже часто ця інформація не є експліцитною і виявляється при аналізі різного роду підтексту. До того ж деякі етнокультурні особливості можуть бути не поміченими носіями мови, однак стати очевидними при вивченні тексту носіями інших мов. А отже, задача інтерпретатора - як можна точніше відтворити модель світу, закладену в тексті його творцем. Для цього треба, насамперед, розуміти , що собою представляє текст як одиниця мови.
Складність тексту як об'єкта дослідження зумовлює існування більше трьохсот його дефініцій, більшість з яких вказує на змістовну та структурну єдність тексту та визначає основні його ознаки - інтегративність, спаяність, завершеність, модальність [8, c.4-5; 11, c.416; 47, с.214; 51, c.18; 104, с. 162; 116, с. 82; 117, с.20; 131, c.6; 134, с.42; 149, с. 40; 176, с.25-29; 245, с.67].
О.О. Селіванова пояснює існування такої кількості дефініцій тексту його формально-структурною, функціонально-жанровою та стилістичною різноплановістю, абсолютизацією його формально-структурної сторони, орієнтацією певного тексту на одну чи декілька категорій, а також різницею підходів до його вивчення [176, с.26 - 29]. Подібна різноплановість вивчення тексту та його поліфункціональність ускладнюють процес надання чіткої дефініції.
Слідом за І.Р.Гальперіним, під текстом зазвичай розуміють "витвір мовотворчого процесу, що характеризується завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений відносно типу цього документа; витвір, що складається з назви (заголовку) і ряду особливих одиниць (речень), об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язків, що має певну направленість та прагматичну установку" [51, с.18]. Ця дефініція підкреслює такі ознаки тексту, як завершеність, інтегративність, дискретність, модальність, референціальність, що зазвичай називають основними текстовими категоріями.
Під категоріями розуміють концептуальні ознаки, що відображають найбільш суттєві якості та прототипічні характеристики тексту, взаємодія яких зумовлює його специфіку та сталість як якісно відмінного лінгвосеміотичного утворення [176, с.194]. Важливим для нашого дослідження вважаємо розгляд таких текстових категорій, як інтегративність (комплексна взаємодія п