РОЗДІЛ 2
ЕЛЕКТОРАЛЬНІ ПРЕФЕРЕНЦІЇ ЯК РЕФЛЕКСИВНИЙ ВИМІР ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ: СОЦІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
2.1. Соціальні показники оцінки економічної політики держави
в сучасних умовах: методологія та методика соціологічної рефлексії
На відміну від суто економічних або політологічних парадигм розгляду економічної політики, соціологічний аналіз цього багатовимірного явища базується, перш за все, на поведінковому підході, засади якого розроблялися М. Вебером, В. Парето, Г. Зіммелем і були частково розглянуті нами у попередньому розділі.
Визначаючи індикатори зв'язків соціального устрою й економічно детермінованої влади, М. Вебер наголошував, що соціальний устрій диференціює й розподіляє соціальні "вшанування", а економічний устрій, (складовою якого є економічна політика) - це спосіб розподілу й використання "економічних товарів і послуг" (див.: [Вебер, 1999, с. 86-87; Вебер, 1990]).
Саме через такий "розподіл і використання економічних товарів і послуг" пересічні громадяни формують засади свого ставлення до оточуючого світу, економічних і соціальних реформ тощо.
Як видно із додатка А, соціальне вшанування розглядається як атрибут соціального устрою та є прерогативою порівняно невеликої групи акторів соціальних практик, діяльність яких у межах цих практик має переважно публічний характер, тобто належить до специфічних сфер життя суспільства - політики, культури й мистецтва, спорту. Такі актори, дійсно, мають певні привілеї, які суспільство адресує їм або на законодавчому рівні (наприклад, депутатська недоторканість), або на психологічному (у вигляді колективної або індивідуальної підтримки).
Але і це сьогодні вимагає серйозного соціологічного аналізу. Основні актори інноваційних соціальних практик повинні постійно позиціонуватись, аби підтримувати необхідний рівень соціального вшанування, який забезпечує їм як необхідну публічність, так і необхідні привілеї.
Основна ж маса населення діє на рівні повсякденних соціальних практик, які мають суттєві обмеження в аспекті соціального вшанування й реалізуються здебільшого через розподіл економічних товарів і послуг.
Саме у цій сфері формується соціальна ієрархія більшої частини суспільства, розподіляються місця у його соціальній структурі, оскільки можливості окремих індивідів та цілих груп у сфері розподілу економічних товарів і послуг суттєво різняться між собою. Загальновідомо, що саме на підставі виміру місця й ролі у розподілі економічних товарів та послуг значною мірою формується соціологічне уявлення щодо так званого "середнього класу".
Зрозуміло, що дисертант бере до уваги поліпарадигмальність проблеми класоутворення (Е. Дюркгейм, М. Вебер, К. Маркс, П. Сорокін, П. Бурдьє, К. Девіс, У. Мур, Р. Дарендорф та ін. (див.: [Дюркгейм, 1996; Вебер, 1992; Маркс, 1987; Сорокин, 1992; Бурдье, 1992, 1993; Дэвис, Мур, 1992; Дэвис, 1992; Dahrendorf, 1971]), але, враховуючи особливості предмета дослідження, доцільно зосередитись тільки на її окремих аспектах, які мають стати об'єктом соціологічної рефлексії у площині даного дослідження.
Мова йде, зокрема, про те, що у розвинутому, структурованому суспільстві середній клас, по-перше, становить основну масу населення, по-друге, є внутрішньо неоднорідним (старий і новий середній клас), по-третє, орієнтується не на соціальне вшанування, а на розподіл економічних товарів і послуг. Участь середнього класу в публічних формах соціальної діяльності, до яких належить діяльність політична, як правило, зводиться до політичного вибору, що втілюється в електоральних формах (див.: [Franklin, 1985; Куценко, 2006]). Тож чільні актори інноваційних соціальних практик, насамперед, у політичній сфері, орієнтуються на цю досить неоднорідну, але численну масу населення саме через пропозицію прийнятної для середнього класу економічної політики. Якщо їм це вдається, вони одержують вотум довіри як суму електоральних преференцій, що згодом дає змогу отримати необхідний обсяг інституціоналізованого соціального вшанування у вигляді місць у парламенті, органах місцевого самоврядування, міністерських постів тощо.
Незважаючи на те, що в Україні процес формування середнього класу, за переконанням дисертанта, тільки-но набуває обертів, але вже сьогодні ми спостерігаємо виокремлення цілком визначених соціальних показників зв'язку економічної політики, яка пропонується певними політичними силами, з політичною, перш за все, електоральною поведінкою основної маси населення країни (див.: [Головаха, Паніна, 2006]). Ці твердження підкріплюються даними Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна (див.: [Чудной]). За підсумками дослідження були зроблені деякі висновки, які заслуговують на увагу в площині дисертаційної роботи. Зокрема, зазначено, що за об'єктивними ознаками (матеріальне становище, характер зайнятості, освіта) до середнього класу належить 8,9% українців, тоді як ідентифікує себе з цим класом третина українців. Якісний розподіл цієї частини населення України відбувається, за даними експертів інституту, за ознакою економічного характеру - реальним становищем і, одночасно, ставленням до власності.
Специфічною ознакою українського середнього класу (і це підтверджує нашу вихідну гіпотезу - О.К.) є відсторонення від активного політичного життя, як це характерно для країн Європи, а також специфічна електоральна поведінка. Так, середній клас не голосував у 2006 р. за політичні проекти, які були розраховані саме на нього, але параметри проектанти обирали європейські. Трохи більше ніж третина середнього класу підтримала регіоналів, п'ята частина - БЮТ, 6,7% - Нашу Україну. Що ж до партії Віче, яка декларувала підтримку інтересів середнього класу, то оцінка її політичних проектів, зокрема "Плану розвитку країни", наближалась до нуля (див.: [Зануда]).
Отже, по-перше, соціальна реальність сучасного українського суспільства така, що структура панівних масових соціальних практик включає в себе мінімум орієнтацій на соціальне вшанування й максимум орієн