РОЗДІЛ 2
ПРОПОЗИЦІЙНО-ДИКТУМНА МОТИВАЦІЯ ВІДДІЄСЛІВНИХ ІМЕННИКІВ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
2.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
У масиві віддієслівних іменників сучасної української літературної мови найбільш поширеним типом мотивації є пропозиційно-диктумний, що ґрунтується на достовірній інформації про властивості об'єкта номінації, яка зафіксована в прямих значеннях мотиваторів. Пропозиційно-диктумна мотивація відповідає синтаксичній концепції словотворення, тому в традиційній класифікації мотивації один із її різновидів названо прямою (О.А. Земська, Л.М. Медвєдєва, М.А. Черкаський й ін.). "Пряма мотивація, - зауважує Л.М. Медвєдєва, - характеризується тим, що похідне виявляє зв'язок зі змістом твірного в їхньому власне номінативному плані" [136, 86]. Однак якщо відповідно до концепції синтаксичної основи номінативних процесів похідні лексичні одиниці розглядалися як результат семантичної компресії синтаксичних конструкцій, то в когнітивно-ономасіологічному аспекті пропозиційно мотивовані знаки представлені як результат вибору компонентів пропозиційної структури - мисленнєвого аналога, "що виокремлює й вказує на зв'язки між елементами ситуацій, які потім реалізуються в синтаксичному конструкті чи в інших одиницях" [54, 104]. Згідно з ономасіологічною концепцією Л. Теньєра, людина оперує не словами й виразами, а їхніми парадигмами, порядком відмінювання, що передають різні типи значення [ 212, 233].
Пропозиція, таким чином, є "кістяком" (О.С. Кубрякова), "матрицею" (С.Д. Кацнельсон), на базі яких у поверхневій структурі мови складаються речення істинної семантики, що ґрунтується на прямих значеннях одиниць. У структурі пропозиції виділяють два основні логічні блоки - "об'єктивну семантичну константу, що здатна отримувати істинне значення, та суб'єктивну змінну, яка виражає значення речення щодо реальності, комунікативну мету висловлювання, оцінку достовірності повідомлюваної інформації тощо" [240, 259]. Тобто складовими пропозиції є диктум як реальні знання про об'єкт і модус - інформація про істинність / неістинність об'єкта, його оцінку мовцями. Терміни транспоновані з логіки Ш. Баллі, який стверджував: "Речення складається з двох частин: одна з них корелятивна процесові, що творить уявлення, - це диктум. Друга містить головну частину речення, без якої взагалі не може бути речення, а саме, вираження модальності, корелятивної операції, яку проводить мислячий суб'єкт, - це модус" [16, 43].
І.Р. Вихованець, спираючись на погляди мовознавця, зауважує, що "речення охоплює дві сфери значень - диктумну, яка стосується інформації про світ і його пізнання, та модусну, яка містить інтерпретації суб'єктом думки об'єктивного змісту речення, різноманітні оцінки, почуття й волевиявлення мовця" [42, 117].
Модус може бути репрезентований різними мовними засобами. Однією з важливих кваліфікаційних категорій модусу є категорія оцінки, в основу якої покладено вираження позитивного / негативного ставлення до подій, їхніх елементів і т. ін. Концептуальна організація модусу подібно організації частин мови належить до вищого рівня ієрархії концептів: будь-який об'єкт розміщується на одній із позначок шкали "добре - нейтрально - погано" [177, 170].
Структуру диктуму пропозиції у фреймовій семантиці й семантичному синтаксисі розглядають як предикатно-актантну рамку або як предикатно-аргументну структуру (В.В. Богданов, Г.О. Золотова, Дж. Лакофф, І.П. Сусов, Ч. Філлмор, В.С. Храковський, У. Чейф, Н.Ю. Шведова та ін.) залежно від орієнтації дослідницьких позицій: семантичної - перша та синтаксичної - друга [54, 113]. На думку О.О. Селіванової, "найбільш повно сутність пропозиційної сфери диктуму відображає поняття предикатно-аргументної структури, тому що аргументи можуть об'єднувати актанти й сирконстанти, а предикатно-актантна рамка відображає насамперед актантні зв'язки" [177, 129], хоча нерідко в лінгвістичній літературі поняття "аргумент" прирівнюється до таких термінів, як "актант", "семантичний відмінок", "валентність", "партиципант" [54, 113].
Центром пропозиції є предикат - концептуальний аналог процесу, дії, властивості, тобто події, що створює ситуацію. Поняття "ситуація" в мовознавчій науці кваліфікують неоднозначно. Часто, як зауважує Н.Д. Арутюнова, можна говорити про три його значення, що дає змогу зараховувати ситуацію "то до світу, то до мови (її семантики), то до способу мислення про світ" [10, 7], тобто розрізняти три види ситуації: денотативну, сигніфікативну та мовну. Денотативна ситуація, вважає більшість лінгвістів (Н.Д. Арутюнова, В.Г. Гак, В.Б. Касевич, Г.Г. Сильницький, В.С. Храковський та ін.), є "сукупністю елементів об'єктивної дійсності у свідомості мовця в момент розповіді" й зумовлює "певною мірою вибір мовних елементів під час формування самого висловлювання" [51, 358]. Ситуація - це якийсь фрагмент дійсності, "квант" стану, що має внутрішню цілісність, умовно виділене людиною одне з відношень зовнішнього світу [89, 25].
Предикат є головним, визначальним елементом у структурі пропозиції остільки, оскільки ситуація визначається не об'єктами, які беруть у ній участь, а тими відношеннями, які між ними існують [93, 220]. Аргументи пропозиції відповідають партиципантам ситуації. Термін "партиципант" традиційно використовують у мовознавстві на позначення складника (складників) ситуації на онтологічному рівні. Найбільш регулярні знаки предикатів - дієслова. Вони визначають структуру пропозиції, кореляцію з аргументами та їхню кількість, оскільки, на думку Ю.Г. Панкраца, є "компактними найменуваннями ситуацій у структурі дійсності, що неминуче викликають уявлення про учасників ситуації та найважливіші компоненти позначеної структури діяльності" [213, 54]. Аргументи вводяться до пропозиції згідно з рольовою структурою предиката й репрезентують, у першу чергу, його семантику, а не семантику й структуру речення. Аргументи як непредикатні знаки визначаються семантичним типом предиката, його валентністю [166, 6]. Тип дієслівної дії накладає пе
- Киев+380960830922