РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВПЛИВУ ОСНОВНИХ ФАКТОРІВ СИСТЕМНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ НА РИНОК ПРАЦІ І ЗАЙНЯТІСТЬ
2.1. Інституціональні перетворення як організаційна основа формування ринку праці і трансформації зайнятості населення
Неодмінною умовою формування ринку праці, як і побудови ринкового господарства, є створення відповідних інститутів, які забезпечували б впровадження цивілізованих ринкових відносин та їх регулювання. Інститут - це сукупність формальних і неформальних норм та правил, які визначають взаємодію між окремими елементами економічної системи. Завданням їх є забезпечення ефективного функціонування економіки та досягнення бажаних соціальних ефектів.
Представники інституціонального напрямку в економічній теорії (Т.Веблен, Дж.Коммонс, У.Мітчелл, Дж.Гелбрейт, Й.Шумпетер, Г.Мюрдаль) пов'язують розвиток економіки із змінами правових, соціальних, технічних, етичних інститутів суспільства: держави, профспілок, приватної власності, конкуренції, корпорацій, технічного прогресу, психології тощо. Сучасний інституціалізм тісно пов'язаний з теорією соціального ринкового господарства і виступає за активну участь держави в економічному житті. Основними його засадами є створення інституційного механізму конкуренції і прибуткової діяльності, обмеження монополізму і захист індивідуальної свободи.
Трансформація інституціональної структури економіки України на перехідному етапі розглядається нами як один з найважливіших факторів формування і функціонування ринку праці, оскільки забезпечує юридичне і економічне оформлення суб'єктів ринку праці, різних організаційних форм і видів зайнятості, створення конкурентного середовища на факторних і товарних ринках, вільне ціноутворення тощо. В Україні вона здійснюється двома шляхами: пристосуванням до нових умов раніше діючих інститутів і наданням їм нових функцій; створенням нових інститутів і законодавства.
Пріоритетними інституціональними перетвореннями на перехідному етапі є перетворення форм власності, ринкова модель господарювання та соціальні проблеми. В результаті забезпечуються: впровадження нових форм і методів господарювання, заснованих на рівноправності суб'єктів різних форм власності; демократизація виробництва при збереженні державних регуляторів; законодавчо-правове забезпечення ринкових методів господарювання; створення конкурентного середовища; формування і функціонування ринкової інфраструктури; перетворення економіки у відкриту систему з метою залучення іноземного капіталу і створення спільних підприємств тощо.
Ще на початку перехідного періоду були проведені конкретні інституціональні реформи, прийняті необхідні закони і сформовані інститути для їх впровадження в життя. Перетворення відбулися у сферах відносин власності, підприємництва, управління підприємствами, землекористування, ринку праці і зайнятості, соціального захисту населення, банківської і фінансової системи, бюджетної, грошової, зовнішньо-торгівельної сфери тощо. Їхній вплив виявився багатоплановим і неоднозначним за своїми наслідками через недосконалий механізм проведення.
Позитивними наслідками інституціональних перетворень є утвердження основ ринкової інфраструктури економіки; формування базових засад багатоукладної економіки; виникнення корпоративного і приватного сектора економіки; інституціалізація приватної власності; лібералізація господарських зв'язків і зовнішньоекономічної діяльності; ринковий механізм ціноутворення; орієнтація на становлення конкурентної економіки.
У сфері праці і зайнятості позитивними в інституціональних перетвореннях можна вважати:
появу принципово нових сфер, видів діяльності та форм трудової активності населення, розвиток і диверсифікацію структури бізнесу;
формування нової структури і джерел доходів (крім заробітної плати, з'явились доходи від власності, підприємницький, трансферти тощо);
виникнення нового сектора економіки на основі правового і реального оформлення інституту приватної власності;
нові засади соціально-трудових відносин (тарифні угоди і колективні договори відповідно до трудового законодавства);
розробку і впровадження нової системи соціального захисту населення (страхування на випадок безробіття, соціальна допомога, пенсійне забезпечення, медичне страхування тощо);
організація Державної служби зайнятості і створення Державного фонду сприяння зайнятості населення.
Разом з тим, як засвідчує аналіз, майже по всіх напрямках інституціональних перетворень в Україні визначені позитивні цілі супроводжувалися і негативними наслідками. Так, формування багатоукладної економіки в деяких регіонах призвело до утворення зон кризових економічних ситуацій. Конверсія ВПК загострила соціальні проблеми внаслідок масштабного безробіття і скорочення зайнятості; зменшення централізованих капітальних вкладень в економіку не призвело до зростання приватних інвестицій; формування приватного сектора, прошарку підприємців супроводжувалось різкою диференціацією доходів населення; зміна форм власності внаслідок приватизації зумовила зростання кількості збиткових підприємств, скорочення зайнятості, ріст безробіття і т. ін.
Отже, поки що інституціональні перетворення відчутних результатів не дали. Через кризовий стан економіки попит на робочу силу зменшився і надзвичайно знизилася ціна її як фактора виробництва, реальні доходи населення різко скоротилися, зменшився сукупний споживчий попит, втратила свій сенс мотивація до праці в офіційному секторі економіки. Не були реалізовані належним чином можливості для розвитку малого і середнього бізнесу, підприємництва, фермерських господарств. Не відбулося реального становлення нового активного і повноцінного економічного суб'єкта. Однак в складних умовах трансформаційної кризи зайнятість населення набула нових рис і особливостей - перестала бути обов'язковою. Сьогодні вона є добровільною і спрямованою на отримання доходу.
На перехідному етапі в зайнятості населення України під впливом інституціональних перетворе