РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ПРОЦЕСІВ ФОРМУВАННЯ, ВИКОРИСТАННЯ ТА РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
2.1. Узагальнення методичних підходів до оцінки людського капіталу
Для управління розвитком людського капіталу необхідно насамперед створення теоретично обґрунтованої і практично придатної для цих цілей системи вимірників.
Свої висновки щодо економічних вимірів стосовно стану об'єкта, що змінюється, до того ж змінюється закономірно, наука формулює під впливом певної системи законів, з урахуванням дії зовнішніх і внутрішніх факторів. При цьому мінливість об'єкта вимагає відповідних змін одиниць виміру, яка полягає в їх історичності. Це стосується також і виміру людського капіталу. Оскільки людський капітал є динамічною категорією, він вимагає подальшого удосконалення методичних підходів до кількісної оцінки щодо власного виміру.
Серед західних економістів, що розглядали людей та їхню майстерність як капітал, є такі добре відомі в історії західної економічної думки автори, як В.Петті та А.Сміт, Ж.-Б.Сей, Н.Сеніор, Ф.Ліст, Й.Тюнен, В.Багехот, Е.Енгель, Г.Сіджвік, Л.Вальрас і І.Фішер [55, 92, 105, 119, 160, 171, 173, 175 та ін.]. Спираючись на їхню пропозицію щодо трактування людини як головного капіталу підприємства доцільно розробити методичні підходи до кількісної оцінки людського капіталу.
Багато економістів указували на необхідність і можливість економічної оцінки робочої сили, а також говорили про використання цих оцінок для конкретних цілей. Багато хто з них розглядав людські істоти чи їхні придбані здібності та майстерність як компонент капіталу. Більш того, деякі вчені намагалися оцінити величину цього капіталу та використовувати отримані результати для досягнення поставлених часткових цілей (наприклад, для оцінки загальних економічних втрат у результаті воєн) [151, 153, 156, 158, 164, 167, 168, 172, 173, 175, 177 тощо]; інші просто включали людських істот (або їхні придбані здібності і майстерність) у своє визначення капіталу і визнавали важливість інвестування в них як засіб збільшення продуктивності. Ця друга група теоретиків, ніколи не намагалася ні оцінити людський капітал, ні застосувати це поняття для постановки, досягнення та виміру часткових цілей [81].
В основному використовувалися два методи вартісних оцінок людських істот: вартість виробництва і процедура капіталізації заробітку. Перша процедура полягає в оцінюванні реальних витрат (звичайно чистої витрати засобів існування (net of maintenance)) на "виробництво" людини; друга - полягає в оцінюванні дійсної (приведеної до дійсного моменту часу) цінності майбутнього потоку доходів індивідуума (чистого чи валового доходу).
Метод "вартості виробництва", що йде від А. Сміта, полягає в оцінюванні реальних витрат на "виробництво людини" (чистих витрат засобів існування) [105].
Г.Боаг також відзначав, що метод капіталізації заробітку в оцінюванні людського капіталу є більш кращим, оскільки з його допомогою оцінюється вартість матеріальних речей, у той час як метод вартості виробництва може включати витрати на індивідуума у відриві від їхнього впливу на збільшення його здатності працювати та заробляти [153]. Г.Боаг був першим, хто чітко визначив одну із труднощів, пов'язаних з методом оцінки людського капіталу за вартістю виробництва, яка полягала в неможливості явно визначити, як багато витрат на освіту, утримання і т.п. точно необхідно для формування та відтворення одержувача доходу, розглянутого окремо від його здібностей "любити, насолоджуватися, захоплюватися, що можуть не сприяти виробництву матеріального багатства" [153]. Про це стверджував і Н.Сеніор [171].
Другий метод - "капіталізація заробітку" був запропонований В. Петті і полягає в оцінюванні дійсної (приведеної до дійсного моменту часу) цінності майбутнього потоку доходів індивіда (чистого чи валового доходу). Вільям Петті оцінював величину запасу людського капіталу капіталізацією заробітку як довічної ренти, з ринковою ставкою відсотка; величину заробітку він визначав шляхом віднімання особистого доходу з національного доходу.
В. Фарр, Е. Енгель, Т. Вітстейн розробили методи економічної оцінки людини як носія людського капіталу, що можуть бути практично застосовані в сфері страхування життя [18, 54]. В.Фарр удосконалив методику В. Петті для оцінювання людського капіталу. Його метод полягав у визначенні розміру сьогоднішньої вартості майбутніх чистих заробітків індивіда (майбутні заробітки мінус особисті витрати на життя), причому В.Фарр оговорив, що враховує можливість смерті, відповідно до коефіцієнтів смертності.
Е.Енгель віддавав перевагу методу цін виробництва для оцінювання грошової цінності людських істот. Він вважав, що вирощування дітей коштувало витрат їхнім батькам, які можуть бути оцінені й використані як міра грошової вартості дітей для суспільства.
Дослідження довели, що не існує простого і безпосереднього зв'язку між витратами на виробництво і відповідною економічною цінністю. Усе це особливо вірно для людських істот, вартість виробництва яких не передбачена безпосередньо з позицій досягнення економічної мети.
Також має певні недоліки метод ціни виробництва для оцінювання людських істот як таких, в модифікованому підході Е. Енгеля, проте він є корисний для оцінювання компонентів людського капіталу, таких як капіталізовані послуги охорони здоров'я й освіти.
Т.Вітстейн розглядав людських істот як основні фонди (капітальні товари) і використовував підходи до оцінки людського капіталу, розроблені В. Фарром (капіталізований заробіток) і Е. Енгелем (ціна виробництва). Інтерес Т. Вітстейна до концепції людського капіталу сформувався під впливом потреб сфери страхування життя і необхідності розробки довідкових таблиць, що використовуються для розрахунків величин позовів на компенсацію за втрату життя. Він припустив, що величина заробітку за час життя індивідуума дорівнює сумі витрат та освіту. Цей підхід породжує такі оцінки людини, що неминуче дорівнюють нулю в момент її народження.
- Київ+380960830922