РОЗДІЛ 2
ПРОГРАМА І МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
На досягнення поставленої мети і виконання визначених завдань стосовно обґрунтування подальшого напрямку розвитку системи охорони здоров'я в сучасних умовах необхідне проведення наукового аналізу багаторічної динаміки стану здоров'я порівняно з подібними кліматичними та іншими умовами життя громадян, а також визначення найбільш актуальних проблем, що негативно впливають на захворюваність і поширення хвороб, інвалідизацію та смертність, ведуть до зниження середньої тривалості якісного життя і зменшення населення.
Визначивши проблеми, вкрай необхідно вивчити причини їх виникнення, а також шляхи подолання, зокрема й забезпечення медичної допомоги. Таке завдання неможливо виконати без аналізу фінансування, оскільки це суперечитиме економічному закону ринку "товар-вартість", а в цілому - розвитку суспільства: виробничі сили, продуктивні технології = національний продукт, значна частина якого відновлює виробничі сили й покращує продуктивні технології.
Отже, визначення актуальних проблем здоров'я і реальних ресурсів їх мінімізації створить передумови покращання виробних сил, що виступає основою створення національного продукту, а значить, безпеки державності.
Відповідне наукове обґрунтування стане програмою адекватних дій, ефективність яких залежатиме від запропонованих технологій упровадження.
Таким чином, зазначений напрямок дослідження має стати основою програми, виконання якої дасть відповідні результати. Щодо методів, які забезпечать, з одного боку, досягнення мети, а з другого - достовірність висновків, вони мають бути оптимальними, загальноприйнятими, статистично доказовими, аналітично обґрунтованими і в цілому відображати доказову базу наукового дослідження. Крім того, вони мають бути етичними стосовно всіх громадян зокрема та безпечними для суспільства в цілому як у процесі дослідження, так і у формуванні висновків, які постануть після виконання завдань на вирішення проблеми, а також опиратись на результати соціологічного дослідження проблеми. Схематичне відображення програми й методів дослідження показано рисунком 2.1, що наводиться далі.
Напрямки державної політики та визначення пріоритетів охорони здоров'я мають базуватися насамперед на аналізі стану здоров'я населення України та адекватності існуючої системи надання медичної допомоги в сучасних умовах розвитку.
Перехід до ринкових відносин створив умови і проблеми перехідного періоду, які негативно вплинули на охорону здоров'я, зокрема:
- деструктивні процеси в економіці, неадекватної ринку, і зниження національного прибутку;
- зниження рівня й погіршення якості життя більшості населення;
- недостатнє фінансування галузі, оскільки питома вага видатків на охорону здоров'я в обсязі зведеного бюджету за загальним фондом недостатня та нестабільна і у 2006 р. становить 12,5% (2003 р. - 14,4%; 2004 р. - 12,8 %; 2005 р. - 11,3 %), а видатки на охорону здоров'я із загального фонду бюджету на жителя обмежені, хоча у 2006 році становили 356,8 грн., що на 95,8 грн. більше проти затвердженого бюджету 2005 р. та 160 грн. більше порівняно з 2004 роком (2000 р. - 89,3 грн., 2001 р. - 112,2 грн., 2002 р. - 134 грн., 2003 р. - 169,5 грн., але у 1985-1990 роках - у межах 150 ум.од.;
- незадовільна екологічна ситуація (забруднення землі, повітря, води та додаткове радіаційне забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС).
Ці та інші фактори визначили складну демографічну ситуацію останніх років у масштабах держави, перш за все - зменшення чисельності населення ("вимираюча нація") щорічно на 350-400 тис. чоловік, погіршення стану здоров'я, скорочення тривалості якісного життя.
Хоча низький, і навіть від'ємний приріст населення не є чимось надзвичайним у Європі кінця ХХ століття (зменшення чисельності населення відбувається в Німеччині, Італії, Болгарії, Чехії, Росії, Білорусі, у країнах Балтії
Рис. 2.1. Програми, методи та обсяги дослідження, його завдання і етапи
та інших). Однак стосовно України занепокоєння викликає, як підкреслюють демографи специфічним терміном, "галопуюча депопуляція і її очікувана траєкторія за межами ХХ століття". Таким чином, депопуляція і надалі стає визначальною детермінантою демографічного розвитку України, тобто трудових ресурсів.
Існуючу ситуацію можна пояснити трьома основними причинами:
- погіршенням соціального стану більшості населення;
- вкрай недостатнім фінансуванням галузі охорони здоров'я;
- відсутністю державної системи стимулювання здорового способу життя, самими робітниками і роботодавцями та державою.
Найбільш істотним виявом неблагополуччя у сфері природного руху населення є високий рівень і несприятлива тенденція загальної смертності, яка у 2005 році становила 16,6 на 1000 чол. населення, що значно вище показника 1990 року (12,1).
Протягом останніх років середня тривалість життя у чоловіків зменшилась майже на 4 роки, у жінок - більше ніж на 2, а відставання за цим показником від країн Західної Європи на сьогодні в цілому становить майже 10 років. У чоловіків ця різниця досягає 11, у жінок - 7 років.
Щороку зростає чисельність населення пенсійного віку, за рахунок чого працездатна частина громадян відчуває на собі все більше соціальне навантаження: на кожну тисячу працюючих - 412 непрацездатних і 356 дітей, тобто майже 800 непрацюючих, а враховуючи безробіття - 1:1.
Сучасні рівні народжуваності - найнижчі за весь період післявоєнної історії: якщо в 1990 р. вона становила 12,7 на 1000 чол. населення, то у 2005 р. - 9,0, тобто скоротилася в 1,4 разу. Нижчу, ніж в Україні, народжуваність серед країн Європи мають Італія, Іспанія, Латвія і Естонія. У 2-2,5 рази вище в Україні і показник загальної смертності працездатного населення.
Очікувана тривалість життя при народженні, як глобальний показник оцінки здоров'я, визначений у Європі в 75 років, в Україні дорівнює всього 67. Рівень смертності немовлят не повинен перевищувати 10,0 на 1000 о