РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ПОРЕФОРМЕНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Дослідження законодавчо-нормативної бази реформування аграрного сектору
економіки
Визначальну роль в реформуванні аграрного сектору, як відзначено в першому
розділі дисертаційної роботи, відіграє державна аграрна політика. Тому вважаємо
за доцільне розглянути і здійснити критичний аналіз (у хронологічному порядку)
вітчизняної законодавчо-нормативної бази щодо реформування аграрної сфери
економіки.
До перших законодавчо-нормативних актів незалежної України, що були спрямовані
на реформування аграрних відносин, передусім слід віднести Закон України „Про
селянське (фермерське) господарство” від 20 грудня 1991 року № 2009-XII з
урахуванням внесених пізніше до нього змін і доповнень, який був чинним до
червня 2003 року [42], а також Постанови Кабінету Міністрів України „Про
розвиток селянських (фермерських) господарств” від 20 липня 1991 року № 96
[120] та „Про деякі питання розвитку селянських (фермерських) господарств” від
14 березня 1992 року № 133 [119], що втратили чинність тільки у 2004 році.
Безумовно, найбільше значення на той час мало прийняття Закону України „Про
селянське (фермерське) господарство”, оскільки в ньому вперше були визначені
економічні, соціальні та правові основи створення й діяльності фермерських
господарств у нашій країні.
Найважливішим серед положень зазначеного Закону було те, що в ньому селянське
(фермерське) господарство визнано рівноправною формою ведення господарства
поряд із державними, колективними, орендними й іншими підприємствами та
організаціями, господарськими товариствами. При цьому земельні ділянки у
приватну власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства
у межах середньої земельної частки передавалися безплатно і з боку держави
гарантувалося дотримання й захист майнових та інших прав і законних інтересів
селянського (фермерського) господарства, створювалися пільгові умови для
кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного постачання на
період трирічного становлення селянського (фермерського) господарства.
Отже, з нашої точки зору, прийняття розглянутого Закону дало перший потужний
поштовх для утворення й розвитку фермерських господарств в Україні.
Таким чином, перші кроки до формування багатоукладності аграрного сектору
економіки, що були своєрідною предтечею аграрної реформи, зроблені українською
державою практично відразу після набуття незалежності.
Важлива роль у започаткуванні аграрної реформи належала ухваленому Верховною
Радою 15 травня 1992 року Закону України „Про внесення змін і доповнень до
Закону Української РСР „Про пріоритетність соціального розвитку села та
агропромислового комплексу в народному господарстві України” № 2346-XII [40].
Законом передбачалося забезпечення пріоритетності соціального розвитку села та
агропромислового комплексу шляхом здійснення певних організаційно-економічних і
правових заходів, надання усім формам господарювання в агропромисловому
комплексі рівних прав на організацію виробництва та володіння своєю
продукцією.
Наступні важливі кроки законодавців щодо здійснення ринкових перетворень в
аграрній сфері були здійснені у 1994 році. Найважливішими правовими актами,
прийнятими у цей період, вважаємо Постанови Верховної Ради України „Про
Концепцію Національної програми відродження села на 1995-2005 роки” від 4
лютого 1994 року № 3924-12 [116] і „Про розроблення проекту Національної
програми відродження села на 1995-2005 роки” від 11 червня 1994 року № 393
[118] та Указ Президента України „Про невідкладні заходи щодо прискорення
земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада
1994 року № 666/94 [146].
Стосовно ухваленої Концепції Національної програми розвитку села, головною
метою якої визначалося виведення останнього на світовий рівень розвитку,
створення соціально-економічних умов для відродження селянина – справжнього
господаря на землі, здійснення земельної реформи та формування повноцінного
життєвого середовища в сільській місцевості, слід зазначити, що аналогічні
програми приймалися Верховною Радою України пізніше й неодноразово, а це
свідчить про те, що не були забезпечені умови реалізації завдань, передбачених
даним нормативно-правовим актом.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України „Про розроблення проекту
Національної програми відродження села на 1995-2005 роки” було створено
відповідну Урядову комісію, наділену широкими повноваженнями щодо кола питань,
пов’язаних з практичною розробкою Програми.
Оскільки термін виконання Національної програми вже минув, можна з упевненістю
констатувати, що переважну частину завдань, поставлених в ній, не виконано,
тому й не досягнуто головної мети програми. Детальніший розгляд свідчить, що
дійсно в аграрному секторі сформувалася багатоукладна економіка, пройшло
розпаювання земель, але випереджаючі темпи розвитку і більш високий рівень
доходів жителів села, як і підвищення продуктивності сільськогосподарського
виробництва не були досягнуті через відсутність комплексності при виконанні
даної програми. На нашу думку, по-перше, не відбулося повноцінної інтеграції
сільського господарства з харчовою і переробною промисловістю та сервісними
галузями; по-друге, не були виконані передбачені програмою соціальні заходи;
по-третє, не здійснено повноцінного технічного переоснащення
сільськогосподарського виробництва, як і впровадження нових інноваційних
технологій (за винятком окремих господарств); по-четверте, протягом останніх
десяти років сільське господарство не мало державної фінанс
- Киев+380960830922