Вы здесь

Перехід прав кредитора до третіх осіб в цивільному праві України.

Автор: 
Кот Олексій Олександрович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U001220
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
УСТУПКА ВИМОГИ (цесія) ЯК ПІДСТАВА ПЕРЕХОДУ ПРАВ КРЕДИТОРА ДО ТРЕТІХ ОСІБ У
ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ
2.1. Поняття уступки вимоги (цесії)
У юридичній літературі існує точка зору, що інститут уступки вимоги (цесії) у
сучасному його розумінні зародився в імператорський період древнього Рима [224,
с.199] [76 Див., наприклад: Трепицын И.Н. Гражданское право губерний Царства
Польского и русское в связи с проектом гражданского уложения. Общая часть
обязательственного права. - Варшава, 1914. - С.199.].
Як вже зазначалося, під уступкою вимоги (цесією) римське приватне право мало на
увазі договірну передачу прав вимоги кредитора.
Сучасне цивільне право, так само, як дореволюційне право, а також право України
в радянський період, зберегло римський підхід до визначення уступки вимоги.
Зокрема, Проект ЦК закріплює положення про те, що право (вимога), що належить
кредитору на підставі зобов'язання, може бути передано ним іншій особі за
угодою (п.1 ст.619).
Дореволюційні дослідники цивільного права розглядали цесію як договірний спосіб
зміни суб'єктного складу на активній стороні зобов'язання. Так, наприклад, І.Н.
Трєпіцин вказував, що цесія представляє собою сингулярне наступництво в правах
первісного кредитора (цедента) з боку третьої особи, тобто особи, що не брала
участі у встановленні зобов'язання (це — цесіонарій) [224, с.202] [77 Див.:
Трепицын И.Н. Гражданское право губерний Царства Польского и русское в связи с
проектом гражданского уложения. Общая часть обязательственного права. -
Варшава, 1914. - С.202.]. Подібної позиції дотримувалися К.Н. Анненков [32,
с.186-187] [78 Див.: Анненков К.Н. Система русского гражданского права. Т.3.
Права обязательственные. - Спб., 1901. - С.186-187.], Д.І. Мейєр [151, с.114]
[79 Див.: Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2-х ч. Часть 2). - М.:
Статут, 1997. - С.114.], Г.Ф. Шершеневич [243, с.287] [80 Див.: Шершеневич Г.Ф.
Учебник русского гражданского права. - М.: “Спарк”, 1995. - С.287.].
Необхідно відзначити, що дореволюційне законодавство не містило певних
загальних положень про уступку вимоги. Відсутність загальних положень про
уступку вимоги в той період породило ряд дискусійних питань, основним з яких
було питання про допустимість цесії взагалі, іншими словами, питання полягало в
тому, чи допускає законодавець уступку вимоги як генеральне правило чи,
навпаки, — уступка вимоги як виняток з правила допускається лише у випадках,
прямо передбачених у законі [32, с.194-195] [81 Аналіз дискусії подається за:
Анненков К.Н. Система русского гражданского права. Т.3. Права
обязательственные. - Спб., 1901. - С.194-195.].
Переважна більшість цивілістів, такі як К.Н. Анненков, О. Думашевський, О.
Любавський, Д.І. Мейєр, О.М. Пальховский, І.Н. Трєпіцин, Г.Ф. Шершеневич і
багато інших, дотримувалися позиції про допустимість передачі будь-яких
зобов'язальних прав, щодо допустимості передачі яких в законі не виражено
прямих заборон. Н. Вавін з цього приводу писав: “Гордіїв вузол сумнівів про
межі допустимості цесії в чинному російському праві, сумнівів, збуджених
казуїстичною конструкцією цього інституту в тексті закону, розрубується на
користь засвоєного новітніми кодексами погляду на цей інститут, як на загальне
правило” [57, с.127] [82 Вавин Н.Г. Природа и понятие договорной цесії в
современных законодательствах // “Юридический вестник”. – 1916. - №13. -
С.127.]. Єдиним опозиціонером у питанні про допустимість цесії, як указував
К.Н. Анненков, виступив К.П. Побєдоносцев, який стверджував, що при відсутності
в законодавстві загальної постанови про допустимість цесії зобов'язальних прав
неможливо вивести й загальне положення про можливість їх передачі, внаслідок
чого цесію варто вважати припустимою тільки там, де закон прямо її допускає, і
заперечувати її допустимість там, де закон про неї не згадує [179] [83 З нашої
точки зору, позиція К.Н. Анненкова щодо поглядів К.П. Побєдоносцева вимагає
деяких уточнень. Зокрема, К.П. Побєдоносцев один час притримувався загальних
поглядів на допустимість цесії, наприклад в виданні “Курса гражданского права”
1880 року (с.225), і тільки пізніше (видання однойменного “Курса...” в 1896 р.,
с.235 і наст.) позиція К.П. Побєдоносцева кардинально змінилася.].
Підтримуючи в цілому позицію про допустимість цесії як загального правила,
зауважимо, що однозначну відповідь на це питання міг дати лише законодавець за
допомогою дозвільного регулювання відносин передачі зобов'язальних вимог.
Остаточно питання про допустимість уступки вимоги як загальне правило було
вирішене вже в ЦК України 1922 року, ст.124 якого закріплювала можливість
уступки вимоги кредитором іншій особі, оскільки вона не суперечить закону чи
договору, за умов, що вимога не пов'язана з особистістю кредитора.
Отже, питання про допустимість цесії було урегульоване законодавцем. Однак з
появою в законодавстві загальних норм про уступку вимоги перед цивілістами
виникла, на наш погляд, більш вагома й значна проблема — проблема з'ясування
правової природи цесії. Наслідки відповіді на питання про суть уступки вимоги
не можуть бути віднесені до винятково теоретичних. Як показує практика,
регулювання інституту уступки вимоги значною мірою залежить від визначення його
правової природи, іншими словами, від відповіді на питання “що є цесія?”.
Розглянемо основні позиції цього питання, які існували в цивілістиці в різні
періоди.
Заслуговує на увагу висловлена в дореволюційній цивілістичній літературі думка
Г.Ф. Шершеневича. Автор стверджував, що у випадку заміни активного суб'єкта
зобов'язання, заснованого на юридичній угоді, такою угодою, що має своїм
результатом передачу права, може виступати договір ч