Розділ 2
Технологічна конкурентоспроможність підприємства
і сучасний механізм її формування
Поняття "конкурентоспроможність" посідає, можливо, одне з центральних місць в
категоріальному апараті сучасної економічної теорії. Практично жодне глибоке
сучасне дослідження ринкової діяльності суб'єктів господарювання не залишає
поза увагою теорію конкурентоспроможності та явища, які вона пояснює.
Але, незважаючи на це, єдиної думки стосовно економічної сутності, походження
та механізму формування конкурентоспроможності серед вчених і практиків досі не
існує. На думку М.Гельвановського, одна з причин цього полягає в явній
очевидності змісту категорії конкурентоспроможності та її схожістю з категорією
ефективності: їх нерідко розглядають як однопорядкові, хоча перша базується на
останній [43, с.67].
Логічним наслідком розмаїття думок стосовно поняття "конкурентоспроможність" є
вкрай звужене коло наукових робіт в галузі технологічної
конкурентоспроможності. Єдиним фундаментальним дослідженням, яке присвячене
поясненню механізму формування технологічної конкурентоспроможності на рівні
окремо взятих країн (суб'єктів світогосподарських зв'язків) є наукова праця М.
Портера "Міжнародна конкуренція" [22]. Її вихід стимулював наукові дослідження
в цій галузі, які призвели до появи нових ідей, уточнення та поглиблення ряду
питань. Однак, багато питань у цьому напрямку взагалі залишилося без наукового
пояснення.
На думку автора, поглиблення розуміння сутності та механізму формування
технологічної конкурентоспроможності підприємства вимагає, передусім, вирішення
таких питань як: визначення аналітичного взаємозв'язку понять "конкуренція" і
"конкурентоспроможність", що є основою визначення економічної сутності поняття
"технологічна конкурентоспроможність"; розкриття впливу структурних змін на
рівень технологічної конкурентоспроможності підприємства; виявлення передумов
та регулятивних засобів її формування на різних рівнях економічного
агрегування; розкриття впливу організаційних форм взаємодії підприємств на
зростання їх технологічної конкурентоспроможності. Визначенню цих питань і
присвячені дослідження автора у даному розділі.
2.1. Структурне походження, показники та регулятивні засоби формування
технологічної конкурентоспроможності підприємства
Зростання ролі технологічних перетворень у формуванні конкурентних переваг
суб'єктів світового ринку зумовило появу терміну "технологічна
конкурентоспроможність", який за останні роки набуває все більшого поширення.
Однак, розуміння сутності цього поняття, його змісту, особливостей та механізму
формування ще знаходиться на стадії формування. Це спричинює різні підходи та
тлумачення, нетотожність оцінок окремих базових положень.
За останні 5-8 років в країнах СНД видно певну кількість спеціалізованих
колективних та індивідуальних монографій, наукових статей, присвячених
проблемам конкурентоспроможності підприємств в умовах транзитивної економіки, в
яких знайшли висвітлення і змістовні ознаки терміну "технологічна
конкурентоспроможність". Загально визнано, що конкурентоспроможність слід
розглядати як багаторівневе поняття, зміст і економічну сутність якого доцільно
досліджувати на різних рівнях економічного агрегування.
У найбільш розгорнутому вигляді цей підхід наведено у статті російських
економістів М. Гельвановського, В. Жукової і І.Трофімової
“Конкурентоспособность в микро-, мезо- и макроуровневых измерениях” [47].
Розділяючи усю різноманітність конкурентних відносин в економіці на три рівні –
мікрорівень (конкретні види продукції, виробництва, підприємства); мезорівень
(галузі, об’єднання підприємств, кластери); макрорівень (народногосподарські
комплекси) – автори вводять у дослідження нові поняття: “конкурентне поле” як
“область або сферу, у якій ведеться змагання”, і “конкурентний фон” як “певну
систему взаємозв’язків, рівень і методи конкуренції [47, с.67-68].
Категоріальний апарат аналізу конкурентоспроможності цих авторів наведено у
додатках Б і В, і він охоплює відповідно: мікроконкурентоспроможність, під якою
вони розуміють співвідношення ціни та якості конкурентних товарів,
мезоконкурентоспроможність (ефективність роботи окремих галузей) і
макроконкурентоспроможність або конкурентоспроможність національної економіки,
яка визначається як здатність країни–геополітичного суб’єкта до самостійного
політичного розвитку й успішного економічного змагання з іншими країнами [47,
с.69, 75].
Аналіз наведеного вище підходу до дослідження конкурентоспроможності свідчить,
на думку автора, про його внутрішню логіку і позитивність. Дійсно, не можна не
бачити тих відмінностей, які визначають філософію діяльності підприємства,
галузі і країни в цілому, їх місію як вихідного фундаменту усіх подальших їх
стратегічних і тактичних дій та рішень щодо формування конкурентоспроможності.
Певним розвитком принципу системності і багаторівневості дослідження
конкурентоспроможності є підхід, запропонований у колективній монографії за
редакцією В.О. Точиліна [48]. Автори цього дослідження також дотримуються
широкого й вузького визначення конкурентоспроможності: "У широкому розумінні, -
визначають вони, - конкурентоспроможність - це обумовлені економічними,
соціальними і політичними факторами позиції країни або товаровиробника на
внутрішньому і зовнішньому ринках. Іноді це поняття також включає (для
відкритої економіки) здатність країни (фірми) протистояти міжнародній
конкуренції на власному ринку і ринках третіх країн" [48, с.80]. При цьому
термін "конкурентоспроможність", на їх думку, доцільно використовувати д
- Київ+380960830922