РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
З метою вирішення поставлених задач в роки теперішньої епідемії дифтерії в клінічній інфекційній лікарні (КІЛ) м. Львова проведено комплексні епідеміологічні, клінічні, бактеріологічні, серологічні, біохімічні та імунологічні дослідження у 128 дітей віком від 3-х до 14 років, хворих на дифтерію, та 43 носіїв токсигенних штамів Corynebacterium diphtheriae (C.d.). Контрольну групу склали 32 здорових дітей такого ж віку.
Інформативність показників розладів метаболізму, стану локального і системного гуморального імунітету, фагоцитарної системи захисту нейтрофілів та колонізаційної резистентності слизової оболонки ротоглотки щодо оцінки ступеня тяжкості хвороби вивчено шляхом зіставлення відповідних величин, визначених при легкій (27 хворих), середньотяжкій (68), тяжкій (33 хворих) формах дифтерії і у 43 бактеріоносіїв токсигенних штамів C.d.
Ефективність ентеросорбції в комплексному лікуванні дифтерії вивчено у двох рівнозначних групах зіставлення (33 і 35 хворих) при середньотяжкій формі хвороби за даними динаміки проявів загальноінтоксикаційного синдрому, місцевого запального процесу, відхилень показників біохімічного та імунологічного гомеостазу.
Для ентеросорбції використано силлард-П - дрібнодисперсний кремнезем (дозволений для клінічного застосування у дітей Фармакологічним комітетом МОЗ України відповідно до наказу №1 від 28.01.1993 р.). Це легкий блакитно-білуватий порошок, без смаку; термостійкий, аморфний, гідрофільний. Розмір часток силларда-П коливається від 5 до 20 нм, а сорбційна поверхня 1 г речовини досягає 300 м2.
Силлард-П призначали усередину в добовій дозі 100-150 мг/кг маси тіла: 1-3% завис препарату, 4-6 разів в день, у проміжках між прийманнями їжі.
Ентеросорбційну детоксикацію поєднували з орошенням ротоглотки 0,05-0,1% зависом силларда-П, 3-4 рази на добу впродовж 5-6 днів. З-поміж відомих ентеросорбентів власне силлард-П відповідає вимогам проведення такої лікувальної процедури. Адже здійснити її жодним з різновидів активованого вугілля чи ентеросгелем неможливо.
2.1 Клінічні та загальноприйняті параклінічні методи досліджень
Обстеження хворого включало детальне вивчення анамнезу життя, зокрема, з'ясування чинників, що могли негативно вплинути на фонову реактивність організму: незадовільні житлово-побутові умови, малозабезпеченість сім'ї, проживання дітей в конфліктних сім'ях, а також повторні інфекційно-запальні захворювання верхніх дихальних шляхів, носо- та ротоглотки, інші захворювання та патологічні стани.
Особливу увагу відведено вивченню даних епідеміологічного анамнезу: контакт з хворими на дифтерію, гострий тонзиліт чи запальне захворювання верхніх дихальних шляхів; наявність та якість проведення профілактичних щеплень (кратність, імуногенність імунопрепаратів).
Щодо анамнезу захворювання акцентовано увагу на появі перших загальнотоксичних та місцевих запальних симптомів, характерних для дифтерії, темпи їх розвитку, можливий вплив на них застосованих медикаментозних середників, проведених лікувальних процедур.
При оцінці ступеня тяжкості дифтерії керувались критеріями, викладеними у відповідних методичних рекомендаціях [81,281]. Домінуючим критерієм оцінки тяжкості хвороби вважали ступінь проявів загальної інтоксикації з врахуванням характеру та поширеності локального запального процесу.
Субклінічні форми дифтерії (носійство токсигенних штамів C.d.) виявляли при обстеженні контактних в осередках інфекції.
В динаміці хвороби проводились загальноприйняті лабораторні дослідження: гемограма, загальний аналіз сечі та біохімічні дослідження. Визначали активність аланін- та аспартат-амінотрансфераз (АЛТ та АСТ), рівень загального білка та білкових фракцій, креатиніну та сечовини, електролітів крові, показників коагулограми.
Перелічені методи лабораторних досліджень виконували за загальноприйнятими методиками, тому опис їх не наводимо.
Упродовж всього гострого періоду хвороби ЕКГ-дослідження проводилися щодня, при потребі упродовж дня - повторно. До обстеження хворих залучались консультанти - отоларинголог, невропатолог, кардіолог, реаніматолог. З метою диференційної діагностики та всебічного обстеження хворого проводили інші цілеспрямовані дослідження (рентгенологічне, ультразвукове).
За клініко-лабораторними і ЕКГ даними в реанімаційному відділенні надавалась невідкладна допомога та проводилась інтенсивна терапія. При потребі - штучне відновлення прохідності дихальних шляхів (пряма ларингоскопія, пролонгована інтубація, трахеотомія), штучна вентиляція легень, гіпербарична оксигенація (ГБО), ЕКГ-моніторинг.
З мікробіологічних методів діагностики проводили бактеріоскопію мазків слизу з ділянок уражень (попередній, орієнтовний метод) та повне бактеріологічне дослідження (виділення культури збудника, визначення його токсигенності, чутливості до антибіотиків).
Із серологічних методів діагностики використовували реакцію пасивної гемаглютикації (РПГА) з дифтерійним діагностиком. Всім хворим РПГА визначали в день поступлення у стаціонар (до введення протидифтерійної сироватки). Мінімальним захисним титром антитіл до дифтерійного токсину в РПГА вважали 1:40, що відповідає 0,1 МО/мл; середнім - 1:80-1:160 (0,2-0,5 МО/мл), високим - 1:320-1:640 (1,0 МО/мл).
2.2 Спеціальні біохімічні та імунологічні методи досліджень
Показник концентрації молекул середньої маси (МСМ) в сироватці крові визначали за двома методами. Перший - експрес-метод, описаний Н.І.Габрієляном зі співавторами [282]. За цим методом, 1,0 мл свіжої сироватки крові депротеїнізують 0,5 мл 10% розчину трихлороцтової кислоти, центрифугують протягом 30 хв. при 3000 об/хв. Потім 0,5 мл надосаду розводять 4,5 мл дистильованої води і визначають його оптичну густину при 254 та 280 нм на СФ-26. Концентрацію МСМ виражають в умовних одиницях оптичної щільності (ум.од.опт.щ.). Автори даного методу вважають, що в отриманому таким способо